Рецензії
Погані дороги
Дмитро Сидоренко

Оцінка

Фільм скомпоновано з чотирьох новел, події яких відбуваються на Сході протягом 2015 року. Місце дії визначає загальне емоційне забарвлення. Кожна з новел розкриває неприємні сторони життя регіону під час гібридної війни. Це й п’яні директори шкіл, що намагаються жити за принципом “і нашим, і вашим”, і школярки, які зустрічаються з військовослужбовцями як єдиними платоспроможними чоловіками регіону, і проросійські бойовики, котрі беруть у полон українок, аби ґвалтувати та знущатися. Це не перша стрічка про жахи війни, за останні роки ми їх побачили чимало. Але саме Ворожбит вдалося так майстерно показати нелюдські випробування, які випали на долю України, що і дивитися страшно, і відвернутися не можеш.

Рейтинг

Кінокритиків: 9, Глядачів: 9.5
Людина з табуретом
Анна Проскурня

Оцінка

Чи ти зумієш смугу переплисти, Що небесами простяглася в тінь? Таке питання виникає в скронях, В мить, коли око застигає, Зустрівши Неосяжну Далечінь.

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 7
Прощавай, Головін
Дмитро Сидоренко

Оцінка

Ми застаємо головного героя, Яна Головіна, невдовзі після смерті батька. Блукаючи рідними дворами поміж панельних багатоповерхівок, він раз за разом поринає у спогади про похорон і в той же час розмірковує про майбутнє. Хлопчина збирається з силами, щоб відправитися закордон. Назавжди. Лишилося тільки попрощатися з сестрою. «Прощавай, Головін» вийшла цікавою історією про спробу поїхати і спробу лишитися. Це драма про те, як зміна звичного середовища може бути хоробрим вчинком мрійника чи втечею боягуза. А може й просто безвихіддю. Відеоряд інколи виглядає занадто аматорським, а текст – по-підлітковому пафосним, проте потенціал є, що підтверджує активне фестивальне життя фільму.

Рейтинг

Кінокритиків: 6.5, Глядачів: 0
Вхід через балкон
Дмитро Сидоренко

Оцінка

Автор проїхав Україною від Одеси і Горішніх Плавнів до Києва та Львова. Поспілкувався з місцевими господарями балконів, архітекторами, істориками, антропологами, щоб зрозуміти відношення українців до цієї архітектурної форми. У стрічки крутий відеоряд, я постійно натискав паузу, щоб розгледіти всі ті балкони, балкончики та балконищі. А от музичний супровід не сподобався. Та й розповіді героїв почасти плутані. Проте фільм точно прийдеться до душі тим, хто цікавиться архітектурою, урбаністикою, соціальним середовищем міста. Найбільш вразили історії про те, як архітектори вже на стадії проєктування боролися проти можливого засклення балконів у 70-х роках і в наш час. Програли і тоді, і зараз. Бо ніщо не зупинить людину, котра невдоволена умовами власного життя.

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 0
Добрі кекси
Анна Проскурня

Оцінка

Листочки у польоті твоїх днів Складаються спонтанно, ніби карти. Щорічні островки календарів Лякають підсвідомість, Наче новизна Шкільної парти…

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 0
Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго
Дмитро Сидоренко

Оцінка

Не бійтеся жанру документального кіно, бо його герої не гірше, а іноді навіть краще за вигаданих Кайдашів відображають українців. Сотні тисяч наших співгромадян, котрі застрягли десь напівдорозі переходу від соціалізму до капіталізму, від авторитаризму до демократії. З одного боку, це радянська «обязаловка» участі в колективній художній самодіяльності, коли не хочеш, але треба. На використання хору на всіляких спартакіадах без сліз не глянеш. З іншого боку – ці люди дійсно співають від душі і явно віддаються своїй справі, як у співі, так і догляді за комунальними тепломережами. Здавалося б, як можна цілу годину цікаво показувати співучих комунальників. Проте режисерка Надія Парфан зуміла передати їхню історію з відчутною любов’ю, а оператори Дмитро Бурко і Василь Гошовський майстерно поміщають глядача в центр подій. Тут є вдосталь звичних нам побутових сцен, а також розваг - співів та спорту, саспенсу – страшних підвалів та бойлерних. А з початком опалювального сезону на перший план виходить конфлікт і драма, коли телефони обривають невдоволені холодними батареями та гарячими платіжками мешканці. Фільм «Співає ІФТКЕ» вийшов настільки пронизливим, що я двічі ледь на заплакав, поки герої стрічки боролися зі зношеною інфраструктурою теплокомунікацій та вдавалися до відмираючих традицій профсоюзних активностей. Хоча посміхався частіше. І навіть підспівував.

Рейтинг

Кінокритиків: 8, Глядачів: 8.5
Голодний дух
Анна Проскурня

Оцінка

Немає часу запитати, Де саме заховали віру. Пульс пошуку шляхів із диму Постійно стукає без міри...

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 8.5
Мрії
Анна Проскурня

Оцінка

Не вірю власному щастю, Що можна слово «Ти!» прокричати. Взяти в долоню твою руку, Глянути в очі, й про все забути. Рук ніколи не рознімати, Тільки тим, що любимо, займатись. А колись потім, по закону Неба – В планету хмар злітати, підійматись…

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 0
Доторкнись і побач
Анна Проскурня

Оцінка

Відчуй, тоді почуєш свою власну, Незрозумілу для усіх картину. І спозаранку будеш малювати Свою секретну та щоденну днину. Музичний струмінь усього життя, Як поклик серця, – мріє розгорнутись. Усмішка мами, сонця почуття – Все, все побачиш! Слід лиш доторкнутись…

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 7
Казка про Коника
Дмитро Сидоренко

Оцінка

Це документалка, присвячена волонтерам на Донбасі. Її головний герой – колоритний монах у миру і художник Анатолій Лютюк. Він керує українським культурним центром в Талліні, але справою його життя в останні роки стало волонтерство, для чого чоловік регулярно відвідує Донбас. Взагалі, знайти цікавого персонажа – половина успіху будь-якої документалістики. І пан Лютюк якраз з таких. Він живе у старовинній кам’яній вежі середмістя Таллінна і поширює українську культуру в Естонії. Перш за все, звісно, мова про церковну службу українською. Але окрім цього, він ще й виготовляє власні книги за старовинною технологією, навіть папір для них робить сам. І у своїй гуманітарній місії за підтримки МЗС Естонії він не тільки привозить продуктові набори, спортінвентар, медичне обладнання у постраждалі райони. Він також збирає історії про взаємодію людей і тварин на фронті. Добрі історії. Когось собака врятувала від міни, десь коти сповіщали про артобстріл до того, як було чутно свист мін, а хтось зайця приручив і поселив у БМП. Здавалося б, ну навіщо воно треба Анатолію? Адже більшість тих, кому він допомагає, швидко бере продукти/гроші і вшивається, їм не до казочок про звірів. Проте герой, немолодий вже чоловік, знаходить в собі сили знову й знову долати тисячі кілометрів, тримаючи в руках дерев’яного коника, що став символом добрих справ для нього, і героєм його нової книги про добрі оповідки з недоброї зони бойових дій.

Рейтинг

Кінокритиків: 6.5, Глядачів: 0