Потяг у 31 грудня мав стати звичайним, тихим рейсом, принаймні так вважав провідник Микола Іванович. Проте у долі на це були інші плани.

Цього особливого дня з Києва до Львова вирушили повністю протилежні одне одному пасажири, які зайняли місця в одному й тому самому вагоні. Замість омріяного спокою провідник намагається розрядити напругу, але навіть персонал вагона-ресторану додає перцю та хаосу. Здається, потяг відчув це напруження, і застряг в безлюдному полі.

У цій екстремальній ситуації пасажири виявляють свої найкращі якості, починають слухати та розуміти один одного, адже світло всередині кожного з них сильніше будь-якої темряви. Зблизившись, вони з великим задоволенням починають втілювати мрії одне одного. Адже новорічне диво саме собою не трапляється.

Британська фотографиня Самара Пірс 10 років тому випадково дізналася неймовірну історію своєї родини: її прадід, австрієць Александр Вінербергер, став свідком Голодомору в Україні в 1932-1933 роках. На свою фотокамеру він зробив історичні фотографії Харкова, що голодує, зміг вивезти їх як дипломатичну пошту до Австрії й відтак став головним фотографом Голодомору в Україні.

Вінербергер прагнув, щоб світ дізнався про геноцид українців і зупинив його, але австрійського інженера не чули. Знайшовши камеру свого прадіда та альбом із шокуючими фотографіями з України, Самара повністю переосмислює свій творчий шлях фотохудожниці. Тепер її кар'єра повністю пов'язана з Україною, Голодомором та сучасною російсько-українською війною. Відчуваючи зв'язок зі своїм прадідом, через 90 років після Голодомору, Самара вирушає у творчу експедицію на Харківщину, аби зробити власні фотографії про геноцид українців, який триває і досі.