Персоналії

Я вважаю це фільмом, що має побачити кожен українець. Особливо - ті персонажі, що останнім часом дозволяють собі випади в бік працівників ДТЕК. Ось ці усі "А що, не можна швидше ремонтувати?" та інше. Можливо, переглянуте змотивує їх стулити пельки.

Читаючи новини про те, в яких складних і небезпечних умовах вони працюють, на які жертви йдуть, у твоїй голові складається одна картинка. Але після перегляду "Останнього Прометея Донбасу" туди додається стільки барв і деталей, що й осягнути складно.

За більше, ніж місяць, що велися зйомки як у Кураховому, так і на Курахівській ТЕС ДТЕК, команда закарбувала атмосферу прифронтового міста та людей, які там живуть. Їх стійкість, віра в "тут і зараз", а також любов до того, що вони роблять, надихає. А оптимізм і почуття гумору, з яким вони живуть щодня, часом навіть по-хорошому спантеличує. Як можна не втрачати ці почуття в собі, живучи в умовах, де буквально щохвилини твоє життя може увірватися? Ці люди доводять нам, що можна.

Сильно й цікаво спрацьовує поєднання документальних сцен у наші дні з уривками радянських компліментарних фільмів про Донбас і героїчні досягнення регіону завдяки не менш "героїчній" радянській владі. Тобто ми бачимо, як те, що колись з такою нелюдською патетикою будувалося, зараз із вбивчим цинізмом руйнується.

"Останній Прометей Донбасу" закарбовує в нашій пам'яті подвиги людей, які кожного дня, попри все, працюють для того, щоб у людей було світло та тепло. Дуже влучно сказав один із працівників станції в одному з епізодів: "Енергія та тепло ціною життя". І коли виникає бажання "розклеїтися", то згадка про такі приклади допомагає триматися та остаточно не полетіти кукухою.

Марія Латарія

Фільм: Мавка. Справжній міф

Оцінка

Що мені сподобалося:
акторський каст, у якому дали дорогу багатьом цікавим молодим акторам - для багатьох із них цей фільм став повнометражним дебютом;
відсутність у касті запрошених зірок, які не мають жодного досвіду в акторстві, але які б "привели" свою аудиторію до кінотеатрів;
неймовірна операторська робота Юрія Короля - фільм знято з величезною любов'ю до краси природи;
круто та нестереотипно прописані персонажі завдяки сценаристу Ярославу Войцешеку: їхня мотивація зчитувалися, діалоги були логічними, а від жартів (зокрема - про Поплавського) не хотілося затулити очі;
різноманітність музики в фільмі: тут ви почуєте як треки Kadnay в якості музичного супроводу сцени, так і пісні ХЗВ під гітару біля вогнища;
продакт-плейсмент, що був не настільки нав'язливим, яким він є в деяких українських фільмах: здається, поступово ми намацуємо золоту межу між доречністю та крінжем;
потенціал на закордонного глядача, закладений в деяких сценах: гадаю, вони там точно роти пороззявляють.

Що мені не сподобалося:
трохи нерозвинена сюжетна частина власне з експедицією, заради якої Борис Олександрович (В'ячеслав Довженко) зібрав студентів: на мою думку, вистачило б декількох додаткових сцен для кращого розуміння глядачем подій.

Висновок: "Мавка. Справжній Міф" - приклад того, як небайдуже й естетично можна читати класичну історію, перекладати її на мову сучасності та транслювати її на широку аудиторію як в Україні, так і за кордоном.

P.S. Мені не терпиться побачити нові проєкти з цими акторами. Бо якщо таким крутим був дебют, то що ж буде далі?!

Марія Латарія

Фільм: Дві сестри

Оцінка

Мене трошки ввів у оману термін "роуд-муві": я думала, що це буде не настільки тяжкий фільм, яким він виявився. Саме те, що треба дивитися в ніч із 1 на 2 січня цього року.

"Дві сестри" - один із цікавих, яскравих і болючих прикладів того, як іноземці насправді можуть відчути на собі те, що відбувається в Україні. Сюжет занурює їх поступово - від знайомства з Соломією (Марина Кошкіна) та її історією до життя людей поблизу лінії бойового зіткнення. Саме жанр "роуд-мові" якнайдієвіше зруйнував ілюзію "наївних ракушок", з якою вони їдуть до України. Бо, коли бачиш, що людина йде назустріч небезпеці з вайбами "Ой, та що там буде? Не настільки ж там все погано", то розумієш, що добром це не закінчиться.

Персонажі, з якими стикаються протягом свого шляху Яшміна та Малгожата, прописані насичено: у кожного з них є своя сила, прагнення жити у власному "тут і зараз", а також віра в правду. Якби не ці речі, то нам було б складно дожити аж до цих часів. Якби не ці речі, то було б майже неможливо дивитися в майбутнє.

"Дві сестри", на мою думку, є одним із багатьох фільмів про іноземний досвід в Україні під час повномасштабного вторгнення, що зняті, знімаються та будуть зняті. Робити такий контент ще довго буде важливо.

Бокс офіс

Персоналії

Ігор Кирильчатенко

Актор

Персоналії

Онлайн кінобаза України