«Окуповані» – це 90-хвилинний документальний фільм, який пропонує інтимні та вдумливі рефлексії про психологічну травму, завдану жінкам війнами, які відбувались в Європі протягом останніх 100 років. Фільм складається з трьох переплетених новел, які разом розповідають історії жінок, які зазнали масових зґвалтувань під час окупації в Україні, Боснії та Німеччині. У міру того, як розгортаються їхні історії, ми простежуємо шлях жінок від пережитої травми до зцілення від неї, до відновлення сили та гідності в пошуках справедливості.

Три історії будуть розказані паралельно, але основна увага буде зосереджена на українській героїні. Спостереження за її повсякденним життям допоможе нам пізнати її крок за кроком. Ми спостерігатимемо за її терапевтичними сесіями й побачимо, як вона справляється з викликами, з якими стикається після травми та втечі з дому в розпал війни. Інші героїні – жінки з Боснії та Німеччини. Вони надають нам глобальну перспективу, яка показує, як їхній досвід, рішення чи дії були прийняті або не прийняті. І як вони вплинули на їхнє життя, життя їхніх родин та суспільства. А також те, якими уроками вони можуть поділитися через свою життєву історію. Це дослідження дасть час і відстань, а також розуміння, якого не може дати головна героїня, оскільки вона залишається надто близькою до своєї травми. Ми також спостерігатимемо за стосунками наших героїнь з родинами.

Фільм також спробує відповісти на питання про те, як сексуальне насильство, пов'язане з воєнним конфліктом, принижує все суспільство. Ми сподіваємося, що фільм допоможе побудувати жіночу солідарність проти зґвалтування як засобу ведення війни та запропонує модель того, як людина може зцілитися від травми та стати сильнішою після скоєних проти неї злочинів.

За  мотивами оповідання Ернеста Хемінгуея «Білі Слони».

Дія відбувається у привокзальному кафе, на забутому Богом старовинному вокзалі, посеред мальовничих українських Карпат. Ми стаємо свідками найскладнішої розмови між чоловіком та жінкою, які намагаються виправдати один перед одним своє рішення.

За повістю Леоніда Жуховицького «Дитина на листопад».

Молода жінка мешкає в гуртожитку. У листопаді даватимуть квартири тим, хто найбільш гостро їх потребує. Аби одержати квартиру жінці необхідно народити дитину до листопада. Подруга намагається допомогти їй виконати це завдання, одначе всі чоловіки, на яких покладається важлива місія, не виправдовують сподівань. Усі, крім одного – найпрозаїчнішого і водночас найнадійнішого.

Сюжет картини розгортається у двох часових площинах – за наших часів і в 1930-х роках. Відомо, що Сталін дуже любив кіно. Якось, після перегляду «Золотої лихоманки» Чарлі Чапліна, він вирішив, що і радянська країна має розпочати видобуток золота – певна річ, силами політв’язнів. Начальником золотих копалень на Колимі було призначено сталінського кіномеханіка, котрий так завзято розпочав роботу, що став робити з добутого золота кулі і отримав за це орден Леніна.

Минуло понад 70 років. Якось під час прогулянки парком молодий журналіст Микола Воротницький натрапив на труп відомого бізнесмена і політика. Поряд з тілом лежав орден Леніна, а саме вбивство було скоєно золотою кулею. Незалежне розслідування приводить журналіста до справжнього вбивці – однак імені його він вирішує не оприлюднювати. У розголошенні викритої таємниці не може переконати навіть величезна грошова винагорода – мова вже йде не про гроші, а про етику.