Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

56 хвилин - Україна 2007

Перший фільм пригодницької кінотрилогії «Із Табуретом через Гімалаї».

Вони покинули роботу. Попрощалися з коханими. Зібрали рюкзаки, перехрестилися – і поїхали на Схід. Вони побачили світ, який ніколи не покажуть на каналі Dіscovery. Вони пережили емоції, які неможливо забути. Вони зняли про це кіно.

Монголія. Вуличні вистави на площах міст і посеред пустелі Гобі. Від стійбища до стійбища, від юрти до юрти, на поїздах, джипах, мотоциклах, верблюдах, конях. Пішки. І всюди разом із ними – звичайний Табурет із звичайної київської кухні. Навіщо він потрібен?

Фільм другий: Тибет нелегал
Фільм третій: The Stool

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

П'ятниця

7 хвилин - Україна 2010

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Юлія Шашкова

В ролях Радислав Пономаренко Артем Мартинішин Андрій Петренко

П’ятниця – найкращий час для розваг.

Фільм входить до альманаху українських короткометражних фільмів Мудаки. Арабески.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 5

Любов і смерть поета Володимира Маяковського

68 хвилин - Україна 1991

Жанр Біографічний

Категорія Повнометражний документальний

Режисер Ігор Пономарьов Олександр Фролов (II)

Романтик і глашатай революції, поет Володимир Маяковський.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Листи до Батька

18 хвилин - Україна 2016

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Олексій Тритенко

В ролях Зоряна Марченко Дмитро Суржиков Влад Задніпровський Сергій Дерев'янко Ігор Портянко Ольга Терещенко

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Час гріхів

91 хвилин - Росія Україна 2008

Жанр Драма Кримінал

Режисер Павло Тупік

В ролях Костянтин Мілованов Олена Панова Ігор Савочкін Павло Трубінер Іван Марченко Леся Самаєва Олександр Бобков Любава Грешнова Вадим Полікарпов

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Рівновага

19 хвилин - Україна 2018

Жанр Драма Фантастика

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Устин Данчук

В ролях Микола Степаненко Андрій Богун Михайло Подгайний

Вчителя філософії починають переслідувати тривожні сни, що натякають на більш безрадісні перспективи його майбутнього. Він починає переживати екзистенційну кризу, але можливо це не просто депресія чи криза середньго віку, а вплив чогось таємничого. І можливо вже нічого не можна виправити...

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

ТАТО

Україна Білорусь 2019

Жанр Документальний

Категорія Повнометражний документальний

Режисер Лариса Артюгіна Марта-Дарія Клінава

Весна 2014. Російські регулярні війська увірвалися на територію суверенної України. Володимир Самоленко став одним з перших добровольців батальйону «Донбас» і загинув в бою. Його донька Оля намагається зрозуміти, чому її батько пішов на війну, якщо він так сильно її любив.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Щастя поруч

3 хвилин - Україна 2008

Жанр Анімація

Категорія Короткометражний анімаційний

Режисер Анастасія Любченко

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Качалка

9 хвилин - Ірландія Україна 2019

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Ґар О'Рурк

Кінематографічний портрет київського металобрухту радянських часів «Качалка» – найжорсткішого тренажерного залу у світі.

Рейтинг

Кінокритиків: 8, Глядачів: 0

Моя країна Україна. Козак Варвара та Дніпро

7 хвилин - Україна 2019

Жанр Анімація Дитячий

Категорія Короткометражний анімаційний

Режисер Надія Лімова

Фільм з анімаційного пізнавального проєкту-серіалу Моя країна Україна.

Про Варвару Кодак, яка зупинила війну зі своєю наддержавою, тож козаки, не зайняті кровопролиттям, могли побудувати мирне місто.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Бокс офіс

Персоналії

Анастасiя Мамонтенко

Акторка

Катрина Дробот

Акторка

Юлія Ліннік

Акторка

Онлайн кінобаза України