Хлопець закохується в касирку супермаркету і віддає їй своє серце… насправді… яке, з іншими пакунками, їде рухомою стрічкою до каси.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Двері.

Хлопчик-кадет їде додому і по дорозі засинає в електричці. Люди це помічають і просять не шуміти, щоб хлопчик виспався.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів На своїй землі.

Дії відбуваються у віддаленому від цивілізації селі. Головні герої подружня пара та хлопчик, який проживає разом з бабусею.

Місцеві мешканці щодня спілкуються про побутові справи. А паралельно існує світ незвичайних, як на думку бабці, молодих людей, які насолоджуються природою та не бачать тих земних проблем, які бачать місцеві. Для молодої пари це новий досвід і нове життя. Молодий чоловік, інженер за освітою, ділиться з хлопцем своєю ідеєю унікального нового житла, збалансованого за функціоналом та природністю. Та дає пораду хлопцеві щодо балансу польоту його літака, який постійно падає при запуску. Але у новий світ мрій молодої пари приходить війна – молодого чоловіка забирають у зону АТО…

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів На своїй землі.

Дівчина-підліток, мешканка мегаполісу, в день пам’яті жертв Голодомору, вирішує самотужки боротися з відсутністю свічок у вікнах багатоповерхівок навколо себе. Підготувавшись належним чином, вона заходить до під’їздів і ставить свічки на всіх доступних вікнах. На сходах стикається з чоловіком, який спочатку вороже налаштовується до дій дівчини. Після нетривалої та гострої розмови ветеран АТО вирішує допомогти дівчині. З’являється певна художня паралель між вшануванням жертв одного терору – Голодомору – та важкими втратами сучасної України.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів На своїй землі.

Молодий волонтер на старенькому мікробусі будь за що намагається довезти життєво необхідні речі військовим на Сході, де йдуть бойові дії, але на шляху трапляються труднощі. Люди далекі від волонтерства намагаються допомогти хлопцю. У фільмі знімається справжній волонтерський автомобіль, який проїхав понад 1000 км в зоні бойових дій, доставляючи медикаменти та евакуюючи поранених.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Двері.

Школа. Шкільний майданчик. Закінчилися заняття, й учні весело та шумно висипають зі школи. На вулиці щойно скінчився дощ, і на асфальті багато калюж. А на самому проході – найбільша та найширша калюжа, її майже неможливо обійти, не намочивши ноги. Підлітки гуртуються у зграйки та міркують, як подолати калюжу. З’являється хлопець на візку, вслід за ним виходить дівчина-підліток. Видно, що дівчина подобається хлопцеві, та і він їй симпатичний. Хлопець посміхається та спритно садить собі на коліна героїню, та, на подив своїх однокласників, перевозить через велику калюжу на візку героїню.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Двері.

Для найменших глядачів – анімовані музичні пригоди Їжачка в Африці,  континенті, що приваблює всіх – й звірів, й піратів, й діточок, й …кінематографістів…

Початком авторської мультиплікаційної серії  був «Закоханий Їжачок» (2015). Продовження – короткий метр «Їжачок в Африці» – що намальований дітьми за участю професійних аніматорів. Фільм створений в різних техніках:  ляльки, перекладки  та мальована анімація.

Про найбільший степовий заповідник в Європі, що знаходиться на півдні України, неподалік від селища Асканія-Нова.

В Асканії-Новій уживаються різноманітні види тварин та люди з геть несхожими характерами. Директор заповідника Віктор Семенович спілкується з буйволами, зебрами та пеліканами, наче з людьми. Для колишнього співробітника пана Миколи це місце стало прихистком від цинічності зовнішнього світу. Молодий вчений Паша днями рахує птахів і товаришує з місцевими реперами, аж доки не стикається з непростим життєвим вибором. Вже ціле століття Асканія-Нова захищає природу від змін, спричинених людиною. Та чи прийме вона зміни, необхідні для власного виживання?

Фільм присвячений долі покинутого міста Поліське із зони відчуження.

Поліське було другим найбільшим містом у наближеній до ЧАЕС зоні – після Прип’яті, але воно не було відселене протягом 13 років після катастрофи. Влада створювала умови для того, щоб люди залишилися; більш того – у місті навіть звели нові будинки для тих, кого відселили з Прип’яті. Увесь цей час мешканцям не повідомляли про 10-кратне перевищення радіаційного фону. Відселення завершилося лише у 1999 році.