Фільм присвячено першому року роботи класика українського і світового кіно Олександра Довженка в кіно. Існує довголітня традиція подавати цей матеріал в контексті суто радянських, більшовицько-комуністичних реалій: митець сформувався під гаслами лівих ідей та лідерів радикально-більшовицької ідеології. Автори пропонують інший підхід. 1920-ті роки є періодом, коли Довженко перебував у колі європейських і проєвропейських діячів культури, що багато в чому визначало його світогляд і його мистецькі пошуки. 

Власне Довженко-митець по-справжньому виформовується під час свого перебування у Берліні в 1922-23 роках. Він навчається в художній школі Віллі Єккеля, знайомиться з тогочасним мистецтвом та його представниками. Зокрема, зі знаменитою актрисою, данкою Астою Нільсен. Любовний роман між ними зупиняється, ледь почавшись – Довженко змушений повернутись на Батьківщину, до Харкова. Тоді ж відбувається знайомство з німецьким кінохудожником Генріхом Байзенгерцом, яке продовжиться уже в Одесі, 1926 року, коли Довженко прибуває на кінофабрику, де й починає працювати в кіно. Байзенгерц, данійський оператор Маріус Гольдт, оператор та режисер Йозеф Рона, турецький режисер Мехсін-Бей (вони працюють в Одесі за контрактом з ВУФКУ) складають коло знайомств Довженка. Разом з українськими письменниками, митцями Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, Михайлем Семенком, Гео Шкурупієм, Амвросієм Бучмою та за підтримки легендарного директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси. У фільмі має бути відтвореним дух того товариства – веселий, ярмарково-святковий, наповнений креативними ідеями творення нової української культури. 

Разом з тим за Довженком тягнеться шлейф його недавнього минулого – більшовицька влада не забуває його участі у громадянській війні: він «петлюрівець», вояк армії УНР. Ретроспективно виникають епізоди 1919 року, коли майбутній кінорежисер опиняється спершу в Житомирській тюрмі, а потім і в концентраційному таборі. Мотив постійного зовнішнього стеження потому ляже в основу першого повнометражного Довженкового фільму «Сумка дипкур’єра». Історія створення цієї кінострічки визначає другу половину майбутньої картини. Фільмування відбулося на справжньому кораблі. Водночас один зі співробітників Одеської кінофабрики, недавній чекіст, намагається зупинити кінокар’єру митця. Спільними зусиллями друзів, колег (в цих епізодах має бути стилізовано основні тренди пригодницького кіно 1920-х років) вдається захистити майбутнє великого режисера. 

Робота над фільмом збігається у часі та просторі з двома любовними романами – з актрисою Оленою Черновою та балериною Ідою Пензо. Обидві знімалися у «Сумці дипкур’єра», обидві симпатизували Довженкові. Та справжніми виявились почуття між Сашком (так називали друзі Довженка) і Черновою. Одначе вона жила у Москві, була заміжньою й відтак їхні стосунки доволі швидко згасли. 

А фінал пов’язаний із входженням в роботу над «Звенигорою», фільмом, який зробить ім’я українського режисера відомим усій кінематографічній Європі. Міф про Україну, зав’язаний на загальноєвропейські цінності. 

Фільм розповідає про молоду фотографку, яка не встигає дістатися до міста після експедиції. На зупинці вона зустрічає хлопця, що святкує день народження. Незнайомці змушені разом провести ніч у придорожньому готелі, адже невдовзі настає комендантська година.

Фільм увійшов до альманаху короткометражних фільмів «Українська Нова Хвиля. На зближення».

Під час поїздок вулицями воєнного Києва, Анна непомітно фільмує перехожих чоловіків. Пошук компанії на одну ніч закінчується несподіваною зустріччю із військовим. Дистанційне спостереження приводить її до тривожного зіткнення з реальністю.

Фільм увійшов до альманаху короткометражних фільмів «Українська Нова Хвиля. На зближення».

Жили-були двоє найкращих друзів, Котик та Песик. Вони любили дивитися разом мультики та їсти пластівці з молоком. Поки одного дня їхній дім не затопило повінню.

Фільм увійшов до альманаху короткометражних фільмів «Українська Нова Хвиля. На зближення».

Молодий документаліст Артем бігає з увімкненою камерою за літніми чоловіками в маніакальному прагненні зняти «реальну людину», дослідити «її маленький світ» і її самотність.

Врешті-решт Артемові вдається вполювати пенсіонера, на ім'я Віктор — дійсно звичайного, нічим не примітного чоловʼягу з сивиною і в окулярах. Правда, дід Віктор не сказати б що самотній: має родину, доволі-таки нарваного онука Андрюху і, головне, хом’яка — самця, на ім'я Крістіна.

Артем чим далі, тим більше заглиблюється у Вікторів «маленький світ», аж раптом на спільній рибалці вони замість жаданого карася витягають міну, жертвою вибуху якої стає Крістіна. І тут гра, що захопила обох настільки різних людей, повертає в цілковито інакше річище...

Фільм увійшов до альманаху короткометражних фільмів «Українська Нова Хвиля. На зближення».

Альманах українських короткометражних фільмів шукає відповідь на питання: як любити та будувати нові зв’язки у травмованому війною суспільстві? 

Фільми молодих українських режисерів підсвічують те, як наша вимушена загартованість не зменшила потребу людей в інших людях, а лише посилила її. Ця едиція кінематографічної «Української нової хвилі» відображає, як в один момент ми всі перетворилися на знайомих незнайомців, що мають спільні плани, цілі та мрії.

До альманаху увійшли фільми-призери міжнародних та українських кінофестивалів, амбітні дебюти та студентські роботи:

• Тепер все
• Котик та Песик шукать дім
• Природний баланс
• Креветки, Вимикач, Бичок і Пляшечка
• Прелюдія
• Комендантська година

Жека з провінційного містечка живе зовсім один і не бачить перспектив для власного майбутнього. Він давно поховав амбітні мрії про велику сцену й лише час від часу читає реп на місцевих весіллях. 

Його життя змінюється в одну мить, коли він дізнається про існування восьмирічної доньки в столиці. Жека вирушає до Києва, щоб довести їй, що він гідний бути батьком, але випадково потрапляє на кастинг великого музичного шоу.  

Глянцевий і цинічний світ телебачення стає для нього єдиним шансом бути почутим власною донькою, виправити помилки минулого та знайти справжнє кохання.