На початку війні Катя вирішує покинути рідне місто і забрати із собою маму, але та відмовляється їхати.

Фільм створено за мотивами оповідання Каті Утєвої «Коли кити божеволіють».

Місто Тульчин з початку Антитерористичної операції на сході України активно долучалось до волонтерського руху з метою забезпечити військових та членів добровольчого руху не тільки необхідними для життя речами, серед яких медикаменти, консервація та одежа, а ще й морально підтримати захисників благодійними концертами та культурними заходами. У серпні 2016 року була утворена Тульчинська міська територіальна громада, яка об'єднала в собі кілька навколишніх селищ та сіл, що дозволило спростити деякі бюрократичні механізми надання гуманітарної допомоги та ще більше активізувати громадську діяльність в цьому напрямку. Найактивніші діячі волонтерського руху продовжують плідну працю та дають інтерв'ю, в яких описують вже проведені благодійно-культурні заходи, такі як, наприклад, музичний концерт з елементами народної творчості для 30-ї окремої механізованої бригади.

Респондентами виступають: Станіслав Прилипко – засновник районної газети «Тульчинський край»; Оксана Песляк – психолог Тульчинського училища культури; Тетяна Гончарук – запрошений спеціаліст Міністерства оборони України, яка здійснює виїзди на тренувальні полігони з метою психологічної підготовки солдатів до ведення бойових дій; Людмила Коваль – волонтер та викладач того ж Тульчинського училища культури, де курує збори гуманітарної допомоги серед співробітників та учнів закладу, а також організовує відвідини поранених краян у Вінницькому військово-медичному клінічному центрі. Також пані Людмила пише вірші та декламує один з них – «Чи є щось важливіше у житті». 

Передати дух міста. Показати кілька граней шліфованого віками, дивовижного, старого та водночас сучасного міста Бережани.

Фільм входить до альманаху короткометражних документальних фільмів Місцеві.