На початку російсько-української війни 17-річна майже глуха дівчина Ольга приїжджає до будинку свого батька Романа та його нової родини в Бучі, що під Києвом. Але раптом будинок захоплюють російські окупанти. Вони залякують сім'ю, погрожуючи їм смертю і зґвалтуванням, знущаються з Ольги та піддають її батька процедурі «фільтрації».

Загострюється конфлікт між Ольгою та її мачухою Мариною, яку дівчина вважає відповідальною за розлучення батьків. І раптом Ольга зрозуміла, що вона названа дочка... Проте батьківська любов Романа сильніша за зброю окупантів. Батько Ольги жертвує собою, щоб допомогти іншим сім'ям врятуватися. Опинившись між життям і смертю, дівчині доводиться забути про образи та з останніх сил врятувати сім'ю.

В українській культурі з давніх-давен природно співіснували кобзарство і бандурництво. У ХVІІ-ХVІІІ ст. мало не в кожній українській хаті була кобза. Коли в 1775 році Запорізьку Січ було ліквідовано, все менше козаків та старшин грали на кобзах. Але в народі продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Чи нині знає хтось про це, чи пам’ятають українці свої традиції?

У фільмі досліджується питання – хто вони – сучасні кобзарі та лірники, як вони інтегруються в суспільстві, і як це суспільство їх сприймає?