Під час Другої світової війни Київська кіностудія евакуюється до Ашхабада – міста, яке надасть притулок багатьом радянським кінематографістам. Саме тут, за тисячі кілометрів від лінії фронту, створюється один із найвідоміших воєнних фільмів у історії кіно – «Райдуга» (1944) режисера Марка Донського.

Саме з цієї стрічки, як визнавав засновник італійського неореалізму Роберто Росселліні, й виник новий напрям у історії кінематографа. Японські режисери Акіра Куросава і Кендзі Мідзогуті стверджували, що після перегляду фільму Донського збагнули, як саме треба знімати кіно, і створили власний неповторний стиль у мистецтві. «Райдуга» спричинила фурор у Голлівуді, а американські критики визнали її найкращою іноземною стрічкою 1944 року.

В основі картини – спогади учасників тих подій. У зйомках фільму взяли участь діти працівників київської кіностудії, які були в Ашхабаді: Ема Малая, Олександр Летичевський, Лариса Кадочнікова, Вадим Алісов, Олександр Донськой, та працівники ашхабадської кіностудії Мая Кулієва, Роза Кулиєва.

СРСР, 1979 рік. Охоронець Петро Бублик прощається зі своєю дружиною Марією і маленькою донькою Женею та відправляється на чергування. Настає пізній вечір, і нічого не віщує неприємностей. Петро помічає з вікна підозріле світіння. Він виходить назовні і бачить завислий у небі НЛО. Чоловік втрачає свідомість, але незабаром приходить до тями. Бублик виявляє, що навколишній світ істотно змінився. Охоронець купує в кіоску газету і дізнається, що перемістився в майбутнє, в 1992 рік. СРСР вже не існує, і він опинився в незалежній Україні.

Петро відправляється до своєї дружини. Марія вийшла заміж повторно. Вона аж ніяк не радіє його несподіваній появі й не вірить в розповідь про подорож в часі. Марія проганяє незваного гостя геть. Тоді Петро вирішує відшукати Женю, яка нещодавно втекла з рідного дому до міста. Це завдання ускладнюється тим, що змінився не тільки навколишній світ, а й поняття людей про норми моралі й моральності. Тим часом, наївна Женя потрапляє в тенета професора парапсихології Тадеуша Гука, який планує використовувати дівчину для своїх підступних задумів...

Опора жінки – надійна чоловіча рука. У житті однієї жінки настає період, коли вона згодна хоча б на одну руку. Буквально. Одну чоловічу руку. Більше того, в її зв'язку з вигаданим, але до болю правдоподібним персонажем, ми можемо від слідкувати усю метафоричність короткочасних стосунків між слабкою і не дуже сильною статтю.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Закохані у Київ.