За оповіданням Євгена Митька «Тепер я турок, не козак…».

Маріуполь. Довоєнне життя в невеличкому українському місті на березі Азовського моря. Сімнадцятирічні Фрося і Льончик кохаються першим палким коханням: мріють одружитися. Але Фрося українка, а Льончик єврей, дуже важко батькові дівчини породичатися з таким. Олексій Іванович добрий чоловік, але своєрідний православний вірянин. Як йому поступитися своїми переконаннями та пустити в сім’ю іновірця? Вагітність Фросі. Першій день війни. Льончик на фронт. Окупація. Розбомблений танцмайданчик, доноси, мародерство, фашистський терор стосовно євреїв, розстрілюють усіх, навіть дітей мішаної крові…

Фільм присвячено примусовому виселенню у 1944-1946 роках понад 480 тисяч українців з територій, які розташовані в сучасній південно-східній Польщі: Холмщина, Надсяння, Підляшшя та Лемківщина.

Картина структурно поділена на 4 частини – відповідно до кількості етапів депортації. У кожній із частин очевидиця подій розповідає історичні факти переважно про період 1944-1946 років, демонструє документи, карти, фото, хроніку, газети. Описується та показується прихід СРСР на територію Польщі, встановлення в ній маріонеткового комуністичного уряду на чолі з Едвардом Осубкою-Моравські та як руками цього уряду здійснювалося вигнання українців з їхніх правічних земель.

Синхронно з історичною документальною оповіддю розгортається ігровий сюжет, у якому показано допит «переселенки» в кабінеті КДБ через 20 років після закінчення депортації. «Переселенку» допитує КДБ-стка за «розповсюдження неправдивої інформації». Вони ведуть суперечку про характер депортації та її особливості – депортована розповідає правду – те, що вона бачила на власні очі, про примус та жах депортації; а КДБ-стка, вихована брехнею та фейками – радянською ідеологією та пресою, – усе заперечує. Розповідь депортованої повсякчас доповнюється спогадами з вагона, у якому її та інших українців у жахливих умовах везли з теренів Польщі вглиб УРСР.