Рецензія

6 грудня 2017 року відбулася велика прем’єра фільму «Кіборги» українського режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Подію відвідали представники творчого складу фільму, зірки вітчизняного шоу-бізнесу, а також бійці АТО, котрі не з чуток знають про події на Донбасі. Зокрема – про оборону Донецького аеропорту, що стала основою для сюжету картини. Ця сторінка української історії тривалістю 242 дні – надзвичайно болісна, як і все, що відбулося в зоні АТО з самого початку. Зараз в українському художньому кіно до цієї теми звертаються не так часто. Відбувається так тому, що кінематографісти розуміють ступінь відповідальності щодо її висвітлення. Бо є дуже важливим не перейти межу тактовності, не наповнювати сюжет надмірним пафосом, а зробити фільм максимально відкритим і чесним. На щастя, саме ці характеристики є одними з багатьох чеснот «Кіборгів». Для максимального відтворення умов Донецького аеропорту, завдяки Шевкету Сейдаметову, були створені правдоподібні декорації, що дозволили як акторам, так і глядачам поринути в атмосферу цієї непростої історії. Вражає різнохарактерність героїв фільму. В цій ситуації це зайвий раз доводить, що люди різних віку, достатку та поглядів здатні стати солдатами, аби захищати те, в що вірять, і долати труднощі, що при цьому виникають. Цих героїв тут втілюють як досвідчені, так і молоді актори. Роль Серпня, командира, виконав В’ячеслав Довженко, який, завдяки цьому образу, відкрився (особисто для мене) зовсім по-новому. Скажу так: якщо ви не бачили «Кіборгів», то не розумієте, на що здатен цей актор. Так само є й з Андрієм Ісаєнко (Субота), який теж реалізував свій акторський талант несподіваним чином. Було цікаво вперше побачити на екрані Романа Ясіновського (Гід), Віктора Жданова (Старий), Макара Тихомирова (Мажор), Костянтина Темляка (Псих). Якщо перші двоє – досвідчені актори з певним творчим доробком, то останні – молоді дарування, котрим хочеться побажати продовжувати свій розвиток на обраному ними шляху. Вищезгадані персонажі – яскраві елементи чудового сценарію, що насичений живими та, водночас, глибокими діалогами та монологами, де знаходиться місце для чоловічого гумору. Подієва складова картини огорнута в майстерні операторську та звукорежисерську роботи. Дякуємо за це оператору Юрію Королю та звукорежисеру Антону Бжестовському. Ще однією вагомою складовою фільму є музичний супровід авторства Мілоша Єліча та Андрія Пономарьова, а також пісня «Мить» гурту «Океан Ельзи». Від цього «Кіборги» стають неймовірнішими. У підсумку хочеться сказати: «Кіборги» - фільм не про події за тридев’ять земель. Це про наші реалії, про нас, наших співвітчизників. Цей фільм знайде відгук у серці кожного. І це так тому, що неможливо не співпереживати героям, знаючи, що на твій дім досі зазіхають чужинці… Велике «дякую!» усій знімальній команді за створений шедевр. Емоції, що я спостерігала після сеансу в очах навіть наймужніших чоловіків, якнайкраще це доводять… Обов’язково перегляньте! P.S. Було приємною несподіванкою бачити Євгена Нищука в ролі капелана. Ці очі впізнаєш навіть на пошрамованому гримом обличчі… P.P.S. Після перегляду «Кіборгів» ще більше захотілося попрацювати з Ахтемом!

Рецензія

Пропагандистські фільми, на противагу типових мономіфів, грають на відчутті безпеки. Ми хочемо вірити, що десь є безстрашний герой, відважний і всесильний, який у скрутну хвилину прийде на допомогу, пожертвувавши власними інтересами, здоров’ям, а може й життям. Аби тільки ми, прості люди, були в безпеці. Супермен, Залізна людина, Рембо – це перелік можна продовжувати довго. Ось і сюжет цього фільму заселяють не просто персонажі, не просто герої, а справжні кіборги. Ніхто з них не має внутрішніх слабкостей, ніхто не має власних бажань, ніхто з них не схибить, ніхто добровільно не залишить аеропорт. У першій же сцені автори демонструють – кожен готовий віддати власне життя, аби уберегти безпеку простих українців. При цьому, якщо герої не мають ні бажання, ні слабкості (два «кити» мономіфу), це не означає, що вони не розвиваються. Спочатку кожен з новоприбулих – архетиповий сирота. Позбавлений мирного життя, зв’язку з родичами і друзями, благ, якими володів раніше. Кожен викинутий в світ, правила якого до кінця не розуміє. Хлопці залишені сам на сам з жорстоким світом. Потім вони стають учнями. Роль учителя бере на себе Серпень і частково Гід. До середини фільму хлопці вивчають своє оточення. Поки не стають готовими дати перший бій. Цікавим також є те, хто з драматичної точки зору виступає у ролі антагоніста. Зазвичай, у пропагандистських фільмах антагоніст – це ідейний ворог. Коли одна сторона – за добро, то інша — за зло. Якщо розглядати фільм у цій площині, то він відверто не вдався. Може, тому й подекуди отримав низьку оцінку. Насправді ж, автори вкладають іншу ідею: «Кожна сторона вважає, що вона бореться на боці добра». Тому «Кіборги» - це не боротьба добра зі злом. Це не боротьба кіборгів проти сєпарів. Хто ж тоді з ким бореться? Філософські вчення розрізняють три, і тільки три види взаємодії людини з оточенням. Це дія, протидія або бездіяльність. Іншими словами, можна атакувати, захищатися, або не робити нічого. Відреагувати позитивно, негативно, або не відреагувати взагалі. Іншого не може бути. «Кіборги» інтерпретують це по-своєму. Бий, біжи або помри. Кожна сцена фільму ставить перед героями такий вибір. Якщо померти – не варіант, тому або біжи, або бий. Дій, щоб не померти! Що ж робить так зване вище керівництво? Воно наказує не відповідати на збройну агресію, але й не здавати позицій. По-суті, воно наказує не бити і не бігти. Що ж залишається? Померти? Зрозуміло, що створити ідеальну історію неможливо. Зрозуміло, що автори багато в чому йшли на компроміси, а по фінальній картинці неможливо встановити, які моменти були продумані сценарієм від самого початку, а які – дороблені режисером чи акторами на майданчику. Як результат - досить цілісна, продумана і цікава історія з правильними персонажами та цікавими ідеями, які сховані трохи глибше, ніж поверхневий конфлікт «свій-чужий».

Рецензія

"Кіборги" – фільм для людей, які не бояться незручних питань.

Стрічка про оборону Донецького аеропорту під час війни з Росією на Донбасі привертала до себе увагу ще задовго до виходу. Причому не лише темою, але й своїми творцями. По-перше, режисером Ахтемом Сеїтаблаєвим, чий фільм "Хайтарма" я досі вважаю однією з кращих сучасних вітчизняних стрічок. По-друге, авторкою сценарію Наталкою Ворожбит, чиє ім'я завдяки серіалу "Спіймати Кайдаша" нарешті дізналась вся країна.

Примітною стала й рекламна кампанія довкола прем'єри, до якої приєднався гурт Океан Ельзи, чия пісня "Не твоя війна" звучала в тизері, та фонд "Повернись живим", який з нагоди виходу фільму організував ініціативу #ЯНебайдужий!. Тож якби "Кіборги" стали "холостим пострілом" з точки зору глядацької уваги, це мабуть стало би катастрофою для всього українського кіноринку, особливо з точки зору його культурно-ідеологічної цінності. На щастя цього не сталося. Вже прем'єрний вікенд продемонстрував рекордний показник за касовими зборами серед всього українського кіно, а за загальними, станом на початок 2018 року – абсолютний рекорд для стрічок вироблених повністю в Україні.

Переказувати сюжет "Кіборгів" сенсу немає - злободенність в умовах АТО, як вона є. Стрічку створено на межі художнього кіно і документалістики, як це було з "Чорним яструбом" (англ. Black Hawk Down) чи "Повелителем бурі" (англ. The Hurt Locker), а в центрі уваги виявилась – не геополітика чи масштаб картинки заради картинки, а протагоністи з їх конфліктами, в том числі, ідеологічними. Автентичне зображення героїв, які демонструють відмінні прояви ментальності українців – стали найсильнішою стороною стрічки.

Героїв розкривають за допомогою дискусій на злободенні питання: хто за що воює, що є Дім, а що Батьківщина, чи не сталось так, що "ми все за 23 роки просрали", а також питання нації, історії, мови і навіть ким був Гоголь. Мовні конфлікти героїв, які розмовляють як українською, так і російською чи суржиком, без перебільшень шикарні, хоча й визвали додаткові дискусії в суспільстві. При цьому автори не дають прямих відповідей, а сєпари, яких зображають як людей, а не як орків, інколи теж стають стороною цих дискусій про добро і зло, правильне і сумнівне.

Динаміка фільму не дозволяє відволіктись від подій на екрані ні на хвилину. Ось діалог на складну тему, ось жарт ("що він робить? сєпарів кошмарить"), і раптом вже екшн і нові, не менш злободенні, конфлікти. Дивишся хорошу воєнну драму, але все таке знайоме і не залишає байдужим, бо кожен з героїв віддзеркалює знайомих, а десь пізнаєш себе і своє бачення того, що є правда, а що ні.

Персонажі фільму "Кіборги" – це герої нашого часу з живими характерами і індивідуальністю. І, що важливо, жоден з них не грає ідеологічну чи ура-патріотичну схему, як і анти-герої, які, кажучи "нацики" чи "бандеровці", вкладають в це свій особливий сенс, тож глядач має змогу сам поставити все на ваги і зважити речі, які іноді люди просто уникають ("говорят, ваших хоронят тайно..."). Навіть дивуєшся, як авторам вдалося зробити усіх персонажів настільки живими людьми, але тут грають дві очевидні речі – вдалий каст та сценарій (Ворожбит ще не раз заявить про себе, запам'ятайте цей "твіт").

Важливо і те, що фільм не розмазує драму. У авторів є відчуття ритму і глядач перебуває в ньому усі 110 хвилин хронометражу. Його варто показувати тим, хто "поза політикою" чи "це не наша війна". Там про них є кілька чудових епізодів, які заставлять хоч трохи замислитися ("дивись, а так війни ніби й немає...").

Окремо варто відмітити якісний звук студії KWA. Приємно дивитись глядацьке кіно, яке працює і в якості дозвілля, і як корисна жвачка. Поки що "Кіборги" – одне з кращих, що є в сучасному українському кінематографі і оцінка 7,9 на imdb навіть через три роки після прем'єри – ще одне тому підтвердження.

Рецензія

Стрічка присвячена подіям в Донецькому аеропорту на початку російського вторгнення на Донбас. Українські бійці захищали термінал цілих 242 дні, ставши символом незламності українського духу, за що і отримали прізвисько Кіборги. Фільм з перших кадрів кидає персонажів у бій на так званій «дорозі життя», що відділяла аеропорт від найближчого опорного пункту українського війська. А глядачів з перших хвилин кидає в піт, бо рівень співпереживання хлопцям такий, що важко стримати сльози. Бюджету у 48 млн грн, звичайно, не вистачило на блокбастер про війну, хоча автори навіть танки використали. Проте кіно все одно звелося до перестрілок в коридорах аеропорту і перемовин у хвилини тиші. Перемовин не з ворогом, а захисників аеропорту між собою. Адже кіборги на екрані переймаються боями з сепаратистами менше, аніж суперечками поміж собою про те, хто більше любить неньку. Нам демонструють, що Україну захищають зовсім різні люди, від молодого Мажора, до бувалого Діда. Тому більша частина фільму присвячена їх мотивації бути на передовій. Сьогодні ж це виглядає алюзією на баталії українців на будь-яку тему, від президентських виборів, до правил паркування. Єдина різниця в тому, що Кіборгам все ж вдається за суперечками не забувати про спільну мету і боротися за неї. А от решті співгромадян це рідко до снаги. Фільм «Кіборги» втримався на межі ура-патріотичної пропаганди, містить доволі якісний екшн, якого так бракує у вітчизняному кіно, і досі чіпляє за живе, хоча від показаних подій минуло багато часу. Що ще потрібно, аби нагадати, що сваритися між собою зарано, коли ворог досі на нашій землі.

9 з 10