Зробити комедію важче, ніж зробити драму. Зробити молодіжну комедію – справжній виклик для сценариста. Зробити молодіжну комедію, знімаючи фільм жахів – це вищий рівень майстерності. «Тіні незабутих предків» бажано сприймати через призму пародії. Пародії на типові голівудські слешері (які, на жаль, так і не прижилися в українському кіно) та на середовище існування голівудських підлітків, переповнене жартами про секс і пошуки свого місця під сонцем. Помітно, що фільм від початку не орієнтувався на внутрішній ринок: персонажі – архетипні ( а подекуди й стереотипні) американізовані носії експозиції. Автори, вочевидь свідомі того, що їхню історію можна розповісти одним реченням, навмисно фрагментують інформацію і розмазують її тонким шаром по першій годині фільму. Готуйтеся, що якісь факти ви почуєте рази чотири-п’ять, а якісь доведеться додумувати самостійно, щоб зібрати докупи логіку цієї історії. У частині слешера до стрічки питань немає. Важко зіпсувати концепцію, згідно якої персонажі періодично помирають, а решта намагається вижити. Проблема в тому, що слешер тут – не кістяк сеттінгу, а лише тимчасова добудова, яка то з’являється, то зникає у довільному порядку. Основа ж – це шлях Івана – закоханого студента, що нещодавно втратив батька від пасивного виконувача чужих вказівок до героя, що перемагає древнє зло. От тільки біда в тому, що Іван перемагає зло, слухаючи чужі вказівки, і робить це тільки тоді й не хвилиною раніше, ніж коли зло фактично переможене і не здатне чинити опір. Коли ж антагоніст фільму - злий демон, що мріє вивільнити темні сили - у повній силі й готовий дати бій, Іван піднімає руки догори і готовий виконати усі його умови, аби тільки зберегти життя собі та своїй коханій. Отже, ви навряд ви помітите зміну характеру героя. Видерши зі структури центральний момент (коли герой вперше жертвує собою, щоб урятувати когось іншого), автори позбавили головного персонажа якого-небудь розвитку, а глядача – можливості отримати урок від перегляду цієї стрічки. І якщо ми вже згадали кохану Івана – першу красуню в універі – Анджелу, то варто відмітити, що любовна лінія навряд була пріоритетною для творців цього фільму. Принаймні, розкрита вона досить поверхнево і не зустріла за півтори години хронометражу жодної перепони. Тобто, герої тягнуть з освідченням одне одному не тому що якісь сили чинять їм опір, або їхні почуття проходять випробування вірністю, силою, часом чи будь чим іншим, а тому що їх стримує сюжет. І цю фальш, на жаль, неможливо приховати. Загалом, «Тіні незабутих предків» - це досить непоганий представник жанрового комерційного кіно в Україні, який був знятий не стільки завдяки, скільки всупереч, і точно годиться для разового перегляду в компанії друзів.

Пропагандистські фільми, на противагу типових мономіфів, грають на відчутті безпеки. Ми хочемо вірити, що десь є безстрашний герой, відважний і всесильний, який у скрутну хвилину прийде на допомогу, пожертвувавши власними інтересами, здоров’ям, а може й життям. Аби тільки ми, прості люди, були в безпеці. Супермен, Залізна людина, Рембо – це перелік можна продовжувати довго. Ось і сюжет цього фільму заселяють не просто персонажі, не просто герої, а справжні кіборги. Ніхто з них не має внутрішніх слабкостей, ніхто не має власних бажань, ніхто з них не схибить, ніхто добровільно не залишить аеропорт. У першій же сцені автори демонструють – кожен готовий віддати власне життя, аби уберегти безпеку простих українців. При цьому, якщо герої не мають ні бажання, ні слабкості (два «кити» мономіфу), це не означає, що вони не розвиваються. Спочатку кожен з новоприбулих – архетиповий сирота. Позбавлений мирного життя, зв’язку з родичами і друзями, благ, якими володів раніше. Кожен викинутий в світ, правила якого до кінця не розуміє. Хлопці залишені сам на сам з жорстоким світом. Потім вони стають учнями. Роль учителя бере на себе Серпень і частково Гід. До середини фільму хлопці вивчають своє оточення. Поки не стають готовими дати перший бій. Цікавим також є те, хто з драматичної точки зору виступає у ролі антагоніста. Зазвичай, у пропагандистських фільмах антагоніст – це ідейний ворог. Коли одна сторона – за добро, то інша — за зло. Якщо розглядати фільм у цій площині, то він відверто не вдався. Може, тому й подекуди отримав низьку оцінку. Насправді ж, автори вкладають іншу ідею: «Кожна сторона вважає, що вона бореться на боці добра». Тому «Кіборги» - це не боротьба добра зі злом. Це не боротьба кіборгів проти сєпарів. Хто ж тоді з ким бореться? Філософські вчення розрізняють три, і тільки три види взаємодії людини з оточенням. Це дія, протидія або бездіяльність. Іншими словами, можна атакувати, захищатися, або не робити нічого. Відреагувати позитивно, негативно, або не відреагувати взагалі. Іншого не може бути. «Кіборги» інтерпретують це по-своєму. Бий, біжи або помри. Кожна сцена фільму ставить перед героями такий вибір. Якщо померти – не варіант, тому або біжи, або бий. Дій, щоб не померти! Що ж робить так зване вище керівництво? Воно наказує не відповідати на збройну агресію, але й не здавати позицій. По-суті, воно наказує не бити і не бігти. Що ж залишається? Померти? Зрозуміло, що створити ідеальну історію неможливо. Зрозуміло, що автори багато в чому йшли на компроміси, а по фінальній картинці неможливо встановити, які моменти були продумані сценарієм від самого початку, а які – дороблені режисером чи акторами на майданчику. Як результат - досить цілісна, продумана і цікава історія з правильними персонажами та цікавими ідеями, які сховані трохи глибше, ніж поверхневий конфлікт «свій-чужий».

"Вулкан" якісно вирізняється серед сучасних українських фільмів тим, що йому вдалося досить гармонійно поєднати речі, які зазвичай не поєднуються. З одного боку, це арт-хаус - емоційний, неквапливий, сповнений візуальних метафор та глибоких образів. З іншого - це динамічне кіно для широкої аудиторії, цікаве та зрозуміле пересічному глядачу. "Вулкан" поєднує легкий гумор і важку реальність буття, сміливо іронізуючи, ледь не насміхаючись над нами. Мовляв, дивіться: "ось ваше життя, таке, яким воно є, з усіма його проблемами, спадами та підйомами, і будемо відверті - воно добіса смішне". Ми звикли до шаблонних голівудських сюжетів. Герой має якесь бажання і намагається його втілити, лажає, потрапляє в халепу і зрештою змінюється, щоб перемогти. "Вулкан" перегортає усе догори дригом. Так, герой також потрапляє в халепу, і також змінюється, але його трансформація більше нагадує ентропію - повне і безповоротне поглинання середовищем, в якому герой опинився. У цьому водночас є і трагедія, і комедія буття. Ми намагаємося змінити світ, але насправді змінюємо лише власне ставлення до речей, що нас оточують. І зрештою стаємо невід'ємною частиною того, що ще вчора відчайдушно намаглися знищити.

Авторам вдалося створити просту, але водночас дієву, перевірену часом історію. Поганець викрав принцесу, а герой змушений пройти через низку пригод, щоб її урятувати. Проте, за найбільшою перевагою ховається й найбільший недолік: за півтори години вас ні на мить не залишить враження, що ви вже бачили це сотню разів. Додають ефекту вторинності й візуальні рішення. Персонажі ніби щойно зійшли з кадрів Діснеєвського "Крижаного серця". Також сумнівним для кращого сприйняття стрічки є рішення запросити на озвучку знаменитих співаків, шоу-менів, коміків та ведучих, а не професійних акторів озвучки. Так, це допомагає затягнути народ в кінотеатри, але під час домашнього перегляду мультфільму, за кілька років після прем'єри, це трохи відволікає. Чутно, що щось не так, але важко зрозуміти що саме. З точки зору історії автори зробили усе можливе, щоб не помилитися. Так, голівудський дотик до розробки персонажів відчутний, і в цьому насправді немає нічого поганого. Погано те, в гонитві за дотриманням типової сюжетної структури, мультфільм рідко наважується на якись ризик. Він і не розчаровує, і не вражає. Не містить нічого відверто поганого, але й нічого видатного. Такого, що вирізнить його з-поміж тисячі подібних мультфільмів.