My thoughts are silent

104 minutes - Ukraine - 2019

Status Completed

Rating

Movie Critics: 10, Spectators: 8.5

Format Film

Category Full-length

Genre Comedy

Production company Toy Cinema

Distributor Arthaus Trafіk

Directors Antonіo Lukіch

Screenwriter Antonіo LukіchValerіya Kalychenko

Director of photography (DOP) Illia Yehorov

Production Designer Marharita Kulik

Sound Directors Sergiy Stepansky

Film editor Alexander Chorny

Сostume designer Anastasіya Sutyahіna

Makeup artists Anastasіya Sutyahіna

Casting director Alla Samoylenko

Producer Alla BielayaDmytro Sukhanov

Leading actors Andriy lidagovskiyIrma Vitovska

Supporting Actors Maksym BurlakaІrina OstrovsykaSerhii VolosovetsHanna HarnikTaras HrinchakDmitro HromovOleksіy DonchenkoZіnaida YehorovaHorhіy ZaychkovsykiyIstan RozumnyVіtalіy KaznodіySvіtlana KaznodіyAndrіy KachurMiroslav KachurAndrіy KіrshinMikola KohutIryna LukashovaVolodymyr LiashevskyiPavlo MandzichBogdan MaselkoYurіy MihnoRoland MishkoVіktor NazarovMargarita PlokhotnikNatalіya PlohotnіkYemerih SabovІllya SamoylenkoSerhіy SіbelyVadim SlіvchakMarіya TrepіkovaTetyana ShavkovaStepan ShevterVіktor ShevchenkoMarіchka ShtirbulovaDenis ShacykiyVolodimir YuschenkoMarіya AntonevsykaІvan ArtyomovAnton BacukOlyha BerestOksana BesarabOksana BraunSerhіy BroghkoVolodimir VazachMaksim VahomsykiyNatalіya VashOleksandr VіterІllya VlasovVladislava VlasovaAnastasіya HavrilenkoValerіya HavrilovaOksana HerasimenkoKostyantin Herasim'yukYurіy HіpіkAnatolіy HlіncovSesar HodvіnOleksandr HolovatenkoYeva HorlіnsykaKetelіna HrihorІhor HricakVіktorіya HudovaVіktorіya Dem'yanenkoStanislav DіvenokNatalіya DіdenkoOksana DіdenkoKaterina DіdyakPavlo Dovhany-LevicykiyKayaly ElyVіktor GhihaloNatalіya ZvyahіncevaOlena ІvanіlovaAnastasіya ІvanchoLyudmila ІzubenkoMarіya ІlyinaAndrіy KamіnsykiyOleksandr KaratayYelizaveta KaskovaNadіya KayumovaYurіy KlimTaras KlimenkoAnna KlochkoYulіya KnyahnicykaOleh KokoshinsykiyAnna KolochkoSofіya KopanicyaSerhіy KroytorRoman KrupachOleh KuzymenkoKaterina KuchmіyovaVіktorіya LapichakLyudmila LebedievaYana LevchenkoAnastasіya LіsovenkoSerhіy LoktievVeronіka MaykovaІhor MatvіishinAnastasіya MaceloOleksandr MikitenkoValentina MіschenkoLіlіya MusaievaAnastasіya MuhіnaOksana MuhіnaAnton NadolysykiyNatalіya NaprasnaHeorhіy NishtaGodvin Sesar OsіtaKarolіna OsmanІnna PavlenkoYurіy PelihOlena PolyachkovaYulіya ProkopenkoOleksandr RenkovRuslan RibachukOlyha RoshakAnna SemenykovichOlena SerheievaAlіna SerdekaDmitro SirbulMihaylo SkrepnikІrina SokіrkoLarisa StarchenkoDarina StepanyukAnastasіya SutyahіnaRoman TіmotіnOlesya UhbodahaLyudmila FedotovaYevhen HmelynicykiySvіtlana HomichMarina CaranVolodimir ChernyavkaMihaylo ChernyakovBeata ChernyashukRaisa ChmelyovaOleksіy ChuhaievSerhіy ChuhaievLarisa ChuhaievaOlena ChuprikovaOleksandr ShapanovKonstantin SharaievskiyYehor SharaievsykiyHalina YavicyOleh YakimenkoHennadіy YakovlievOlga Kovalchuk

Creation year 2019

Country Ukraine

Language Ukrainian

World Premiere 04 July 2019

Premiere in Ukraine 18 July 2019

Rental in Ukraine with 16 January 2020

Budget ₴ 9 230 800

Box office Ukraine (for all period) ₴ 10 049 297

Spectators in cinemas 109264

Awards

Sound engineer and composer Vadim, after many setbacks in his work and personal life, gets a chance to start over. A simple tas – to record the voices of Transcarpathian animals – could be his chance to permanently leave inconvenient Ukraine and go to attractive Canada. Away from the problems. Where everything is as high as himself, including the girls. However, it turns out that everything is much more difficult, because the main companion in the new job will be a person who is not fit for that, – Vadim's mother.

Review
НАРОДЖЕННЯ НЕОЧІКУВАНОГО Безліч нагород, одна з яких – «Відкриття року». І цілком справедливо, оскільки мова йде про нове, принципово не заїжджене рішення режисерської драматургії. Про це можна було б трохи згодом, та мова про загальне. Зі сторони видимі лише загальні поняття: «Мої думки тихі», повнометражний фільм, комедія. Знаєш жанр, сюжет. Знаєш акторів, вже уявляєш психологічну образність двох головних персонажів. Начебто підготувався до перегляду, що дуже важливо. Ось і настроюєшся на відвертий сміх, заздалегідь підзарядив собі настрій. Навзаєм помічаєш в ідеї щось близьке і рідне, чомусь дуже сумне і рефлексивне. Те, що навертає сльози і вивертає душу. Бачиш в цьому власне, неочікуване відкриття серед усіх останніх переглядів кінострічок. В центрі уваги молодий Вадим, який, за його словами, займається експортом: «Я експортую Західній Україні звуки наших тварин». Ні, він не хоче називати себе просто звукорежисером чи музикантом. Йому потрібно надати своєму образу більше ділового відтінку, оскільки в суспільстві це начебто більше цінується. Хочеться бути більш пробивним, впевненим, а все тому, що він ніяк не може знайти своє місце в світі, стати потрібним самому собі. Звідси – режисерське рішення підкреслювати надзвичайно високий зріст Вадима, і сам зріст стає певним носієм розвитку підтекстів, провокуванням ідеї двоплановості: герой нікуди не вміщується, йому треба доплачувати за великий зліпок зубів, йому тісно в дверях, закладах, ліжках плацкартних вагонів. Все це створює ряд комічних ситуацій, однак вони можуть здатися зовсім не смішними: хлопцю не просто «десь тісно», незручно – йому тісно в цьому світі, він в ньому «не вміщується», а тому – надзвичайно самотньо. А тіснота набуває символічного значення. Тому стає логічною нав’язлива присутність другого головного персонажу фільму – Мами Вадима. Здавалось би, все просто: йому дають завдання записати звуки тварин. Подорож робоча, потрібна зосередженість. А тут Мама, яка постійно коментує той чи інший рух, диктує ледь не кожен жест. Для неї це легко, адже її сильна енергетика може перемогти в спілкуванні будь з ким, не лише із сином. По ідеї, йому потрібно було попросити її з ним не їхати, не заважати працювати, зберегти внутрішній простір. Але він фізично не може цього зробити, що зі сторони схоже на інфантилізм. Перше, що спадає на думку – хлопчик маленький психологічно, поступово розкривається і дорослішає. Але не все так просто. Саме Вадим і саме з Мамою не хоче проявляти характер, йому необхідно сховатись за маскою інфантильності, оскільки для нього це порятунок він самотності, а окрім Мами його ніхто так любити не буде. З режисерської точки зору майстерно обіграється метод відвертого буквалізму: акселерація сина у поєднанні з його делікатністю. Але він тримається за неї навіть не стільки як за Маму, скільки як за близьку людину. В її образі ми бачимо зворотну сторону медалі, протилежне перетворення: довгий час вона навпаки ховається за маскою сильної, владної жінки «з перцем». Та поступово починає слабшати, оскільки він все більше від неї віддаляється, а їй потрібно будь-що його втримати. Звідси – відверто смішні сцени маніпуляції на здоров’ї, на особистих проблемах, разом з тим контроль його особистого життя, елементи фрейдизму. Фраза «ми Мама і син, нам не обов’язково спати разом» – точка золотого перетину комічної лінії, коли раптом розумієш, що всі ці моменти смішні лише на перший погляд. В них таким ось чином виставляється напоказ ідея жіночої самотності, кульмінацією ж стає її драматичне одкровення коли вона ридає, що весь час одна, і їй просто необхідно триматися за сина. Втім, ідея жіночої самотності розкривається і у другорядних лініях. Не хотілося би розповідати наперед, але одна сцена точно нікого не залишить байдужим, викликаючи у когось вибух сміху, у когось – щире співчуття самотній жінці. Поєднання полярних психологічних планів, звернення до теми української фауни, трохи історії та абсурду – і є справжнім відкриттям року. В цьому і режисерська новизна, і відмова від штампів. А оцінка – звичайно ж найвища. Інших варіантів просто не може бути.
Я нічого не знала про Антоніо Лукіча до перегляду фільму. Через постер та синопсис думала, що на мене чекає зарозумілий арт-хауз. До короткометражки «У Манчестері йшов дощ» я дібралась вже після походу в кіно і, якщо чесно, не пожалкувала, що все це відбувалось саме у такому порядку. Головний герой Вадим Ротт працює звукорежисером, який записує різні звуки. Він отримує замовлення записати для канадської компанії, що робить гру «Ноїв ковчег», звучання українських тварин Закарпаття. Зокрема — рідкісної пташки, що живе лише на одному озері на межі з румунським кордоном. Паралельно із цією сюжетною лінією розвивається історія стосунків Вадима із його матір’ю. Я пишу, що ця лінія розвивається паралельно, хоча об’єктивно сказати, що у стрічці основне — дуже важко. Із одного боку, це історія про те, як ми ставимо перед собою цілі, часто не розуміючи навіщо. Не дарма герой кілька разів повторює фразу, що еміграція в Канаду — це «моя нова мрія». Так само невпевнено він говорить і про свою роботу, і про творчі амбіції. Мені здалось, що крізь фільм Лукіч питає себе і глядачів, чи впевнені ми, що ми знаємо що і навіщо робимо? Чи ми слідуємо новим мріями, аби просто слідувати їм? Із іншого боку, стрічка має присвяту кожній мамі. Героїня Ірми Вітовської — один із найбільш прописаних персонажів сучасного українського кіно. Від візуального образу до кожної фрази — якби я не знала обличчя Вітовської, то вирішила б, що Лукіч таємно знімав чиюсь реальну матір без її відома. Найбільш гумористичний персонаж, традиційно, доносить найбільш сумну історію. Мама Вадима — приклад самотньої жінки, яка хоче, щоб її любили, але не знає як це правильно показати. Вона тягнеться до сина, знаходячи спосіб провести із ним більше часу, і водночас відштовхує його цим. Гумор у Лукіча особливий. Для мене гарним показником було те, що у залі сміялись усі (навіть дві чарівні француженки, років під 60). Просто над одними жартами гучніше заливались сміхом одні, а над іншими — інші. Я мимоволі пригадую ще одну смішну українську комедію — «Герой мого часу» Тоні Ноябрьової. В обох випадках автори використовували абсурдистські елементи та іронію, але якщо фільм Ноябрьової іноді нагадував набір скетчів, то Лукічу вдалось вписати гумор у сюжет, а не сюжет у гумор. Як сказав продюсер фільму, прокат відбудеться, коли «зацвітуть сакури», а поки «Мої думки тихі» пройдуть через низку фестивалів у світі. Сподіваюся, що до того моменту у команди Лукіча буде достатньо часу, аби прописати повноцінну піар-кампанію та донести стрічку до українського масового глядача. У країні, де «Я, ти, він, вона» збирає мільйони, привчати глядача до витонченішого гумору потрібно не через снобізм, як у «Герої мого часу», а саме так — через героя, що такий же розгублений, як кожний із нас, та його маму, якій просто хочеться на води. Рецензію було написано авторкою телеграм-каналу «приятельские истории» для блогу про українську музику LiRoom.
Rating
Review
Rating
Rating
Центральні персонажі відіграні на 10 балів. Іноді невистачало наповненості або яскравості другорядних персонажів.
Додивився "Мої думки тихі" до 46 хвилини, до "бл*ді" і по губах за неї. Далі не зміг. Не смішно, не сумно. Дуже НУДНО. Найкращі жарти - слова "тизер" і "фейк" у вустах середньовічних (чи яких там?) угорських монахів на самому початку. Все інше - занадто натягнуто та й взагалі ніяк. Немає динаміки і ніщо не збуджує глядацького інтересу. Навпаки - насилу дивишся якусь тягомотину. Якщо це найкращий фільм, то який же найгірший? Маячливо-матюклива "Атлантида"?
Rating

Sign in in order to leave a review or comment