Рецензія

«Наші котики», патріотична неполіткоректна комедія про пригоди чотирьох бійців АТО, вчора вийшла в широкий вітчизняний прокат. Це історія про актора, інженера, футбольного тренера та продавця квітів, які пішли добровольцями на фронт і потрапили на «найглухішу» позицію. Пізніше до них приєднується молода журналістка. Без військового досвіду, проте з сильним ентузіазмом вони руйнують ворожі плани. Складно було спершу повірити в те, що тема АТО та комедійний жанр можуть бути поєднані. Але, тим не менш, це відбулося. Тут зійшлося багато різних форм комічного. Іронією, сарказмом і гротеском у стрічці жонглюється просто гіпнотично. Карикатурно-фантазійні перебільшення, декілька з яких можна було раніше побачити в трейлері, викликають у глядача суміш подиву й живого інтересу. У такому контексті дещиця пафосу – логічна. Коли дивишся «Наші котики», переймаєшся відчайдушною наївністю, з якою герої здійснюють багато вчинків. Тому й починаєш ставити їм питання на кшталт: «От чого ти туди йдеш?», прямо як при перегляді трилерів, коли хтось вирішує перевірити темний підвал після таємничого шуму звідти. Епізоди в ОРДЛО – дуже круті в своїй сатиричній гидотності. Велика подяка за яскраве втілення тих образів Роману Халаїмову, Михайлу Кукуюку та Ігорю Портянко. Щось було подібне в них до персонажів кількох новел фільму «Донбас». Смерть у «Наших котиках» фігурує як окремий міфічний персонаж. На війні до неї – дуже близько, тому вона приходить на обидві сторони барикад у конкретних лякаючих образах. У фільмі поряд із комедією знаходиться місце й драмі. В таких епізодах ми найбільш чітко бачимо, на яку сходинку піднялися герої в своєму особистісному розвитку. Набуті внутрішня сила й зрілість виходять на перше місце. Як сказав Дмитро Тубольцев, ветеран АТО та виконавець ролі Літа, «гумор – це найкращі ліки проти того жаху та біди, що несе війна». І «Наші котики» - яскраве та цікаве втілення цієї думки.

Рецензія

Автори називають стрічку неполіткоректною та лікувальною. Насправді, це просто маркетинговий хід, бо з неполіткоректного тут лише жарти про Путіна та ватажків ОРДЛО. А лікувальний ефект сміху триває акурат до фіналу стрічки, де автори все одно повертаються до героїчного драматизму. Трейлер «Наших котиків» не обіцяв нічого хорошого, проте режисер та сценарист Володимир Тихий вселяв надію. Все-таки після «Вавилону’13» він вміє знімати круто про страшні моменти історії України. А його стрічка «Брама» довела, що й до комедії Володимир здатний. В центрі сюжету «Наших котиків» три «зелені» добровольці, котрі потрапляють в АТО. Молодий продавець квітів, якого не поважає батько-військовий, пристаркуватий чоловік зі слабким серцем, і недалекоглядний актор-аматор. Цю браву ватагу цілком логічно закидають на дальній блокпост, що зветься Капустиною, і який ніколи не атакують сепаратисти. А славиться рубіж найкращим в зоні АТО туалетом. Як на зло російський генерал вирішує направити наступний удар саме по Капустині. Тож нашим котикам доведеться протистояти переважаючим силам супротивника, хочуть вони того, чи ні. Допоможе героям вистояти досвідчений доброволець з позивним Тренер, котрий постійно вживає футбольні аналогії. А заважатиме — молода українська журналістка, яка вперше потрапила на передову. З хорошого у фільмі – діалоги, що рясніють дійсно влучними жартами. Взаємодія персонажів нагадує набір сценок якісного комедійного шоу, яких в українському інфопросторі вважайте й немає. З поганого – сумбурність центрального сюжету про намагання добровольців вижити. Наприклад, дивно бачити у фільмі досвідченого Тихого відірваний від решти стрічки початок й деякі інші сцени, що вибиваються як візуально, так і за наповненням. При хронометражі у дві години, фільм би лише виграв, якби на монтажі їх викинули. Але цього не сталося, тому картина почасти виглядає, як попурі групи талановитих студентів, що напхали у твір всі свої ідеї: комп’ютерну графіку, вибухи, слоу-мо, воєнний бойовик і містику (яка органічно виглядала у «Брамі», а от «Нашим котикам» художньої цінності не додає). Окремо слід згадати про комп’ютерну графіку, що за українською традицією вставлена де треба й де не треба. Перша половина фільму нею просто рясніє, але більшість ефектів виглядає примітивно. На дворі 2020-й рік, в Україні є чимало майстрів CGI, тож краще було напирати не на кількість ефектів, а на їхню якість. Фільм «Наші котики» не вийшов неполіткоректною комедією, як заявлялося. Бо навряд для такого звання вистачить жартів про те, що вбитих російських спецназівців закопують у братській могилі під знаком «Іх тут нєт». Та й виставляння сепаратистів і російських журналістів, як придуркуватих наркоманів – це не неполіткоректність, а фарс. Неполіткоректним було б жартувати про владу, але на таке автори не наважилися, президент тут – символ, що мотивує солдат на подвиги. Дісталося хіба що Кучмі та Мінським угодам, всі решта – герої. Тож маємо, насправді, комедію абсурду з гарними діалогами та гегами, але сумбурним сюжетом і надто вже карикатурним зображенням багатьох персонажів. Фільм вартий перегляду, тут є моменти, коли глядачі прискають зо сміху, і є сцени, коли героям аплодують у патріотичному захваті. Зрозуміло, що знімати комедію про діючий конфлікт, який триває на нашій землі й ледь не щодня забирає людські життя, дуже непросто. Володимира Тихого варто похвалити за роботу, Наші котики не тільки смішать та розважають, але й нагадують, що війна триває, і наші хлопці й дівчата все ще на передовій б’ються з ворогом за Україну. Хоч цей фільм забудуть досить швидко, його фінальні титри з документальними кадрами українських воїнів ми забувати не маємо права.

Знаю, зануди знайдуть, що чого доколупатись (сам такий). Але, нмсд, якщо не найкращий із бачених мною українських фільмів (а бачив чимало, хоч і не всі), то точно один з. Скромна десяточка від мене.