Рецензії
1944. Депортація

Рейтинг

Кінокритиків: 4, Глядачів: 0
Стежками київських пляжів

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 9
Казка про Коника
Це документалка, присвячена волонтерам на Донбасі. Її головний герой – колоритний монах у миру і художник Анатолій Лютюк. Він керує українським культурним центром в Талліні, але справою його життя в останні роки стало волонтерство, для чого чоловік регулярно відвідує Донбас. Взагалі, знайти цікавого персонажа – половина успіху будь-якої документалістики. І пан Лютюк якраз з таких. Він живе у старовинній кам’яній вежі середмістя Таллінна і поширює українську культуру в Естонії. Перш за все, звісно, мова про церковну службу українською. Але окрім цього, він ще й виготовляє власні книги за старовинною технологією, навіть папір для них робить сам. І у своїй гуманітарній місії за підтримки МЗС Естонії він не тільки привозить продуктові набори, спортінвентар, медичне обладнання у постраждалі райони. Він також збирає історії про взаємодію людей і тварин на фронті. Добрі історії. Когось собака врятувала від міни, десь коти сповіщали про артобстріл до того, як було чутно свист мін, а хтось зайця приручив і поселив у БМП. Здавалося б, ну навіщо воно треба Анатолію? Адже більшість тих, кому він допомагає, швидко бере продукти/гроші і вшивається, їм не до казочок про звірів. Проте герой, немолодий вже чоловік, знаходить в собі сили знову й знову долати тисячі кілометрів, тримаючи в руках дерев’яного коника, що став символом добрих справ для нього, і героєм його нової книги про добрі оповідки з недоброї зони бойових дій.

Рейтинг

Кінокритиків: 6.5, Глядачів: 0
Сіль з Бонневілю
Певно у кожного в дитинстві серед рідні чи знайомих були гаражні завсідники. У важкі часи, коли володіти «Жигулі» вважалося неабияким рівнем достатку, чоловіки часто-густо проводили увесь вільний час в гаражі, під машиною. Здається, їздили вони менше, ніж ремонтували та рихтували витвори радянського автопрому. А можливо просто втікали від буденного життя у окремий світ гаражних кооперативів. Виключно чоловічий, що нині вважається недоречним з огляду на мейнстрімну емансипацію. Сьогодні автомобіль вже не розкіш, і піднявши капот, мало що можна зробити без дорогого обладнання. Проте документалка «Сіль з Бонневілю» запрошує глядачів назад у світ напівтемних майстерень та вимащених мастилом рук. Головні герої, Назар і Максим, увесь вільний час проводять у маленькому гаражі на Святошині в Києві. Гроші та сили йдуть на переоснащення старенького Іж-49. А все тому, що після перегляду фільму Роджера Дональдсона «Найпрудкіший Індіан» хлопці загорілись ідеєю зробити найшвидший у світі байк. Щоб побити світовий рекорд, їм не просто треба перезібрати наново мотоцикл 1951-го року випуску, але й дістатися з ним до Америки. Адже саме там, на дні величезного висохлого солоного озера Бонневіль у штаті ЮТА пролягає найвідоміша траса для встановлення рекордів зі швидкості. Зняв стрічку Семен Мозговий, що вже брав приз за найкращий документальний фільм на Docudays UA два роки назад з «Історією зимового саду». Новий твір Семена – на порядок масштабніший і виглядає ледь не пригодницьким кіно. Його героям співпереживаєш по-справжньому, дуже хочеться, аби в них все вийшло. Тим паче, коли навіть товариші не вірять в їхній успіх. «Сіль з Бонневілю» виглядає раритетним кіно штучного виробництва, як і мотоцикл, що його зібрали герої. Це кіно про те, як рекорди ставлять звичайні люди. Не потрібно бути відомим спортсменом, достатньо впертості та наполегливості. А видатного результату можна досягти в будь-якій сфері, не обов’язково у вищій лізі, бо кожен сам встановлює власний максимум сподівань. На спідометрі Іж-49 максимальна позначка 160 км, тож є до чого прагнути.

Рейтинг

Кінокритиків: 9, Глядачів: 0
Май далеко – май добре
Головний герой стрічки - молодий німець Мішель - мріє жити на природі серед карпатських полонин, бо йому набридло бюргерське життя. «Я цілий день за комп'ютером в офісі. Там лише робота, робота, робота. Там усі сумні», - пояснює хлопець. В Україні ж, де він проводить все більше часу, його приваблює життя фермера. Особливо Мішелю подобається розводити буйволів. Мати хижу, сарай, худобу, пасовище, люблячу дружину та дітей – ось і все, про що мріє хлопчина. От тільки не так просто вмовити німкеню переїхати в гірське селище в Україні. А місцеві дівчата, розглядають Мішеля лише як свій квиток на виїзд з Батьківщини. Зняла стрічку Ганна Ярошевич, українська режисерка, котра була частиною творчого об’єднання «Вавилон’13». Ця картина, що носила робочу назву «Мішель», стала її повнометражним дебютом. Вийшло доволі миле кіно, що розповідає історію протилежну тим, до яких ми всі звикли. Коли молодь не втікає з українського села в Європу, а, навпаки, чимдуж бажає оселитися поближче до природи й подалі від цивілізації. Чим далі - тим краще. Оптиміста Мішеля не лякає ні брак досвіду по догляду за тваринами, ні брудна робота фермера, ні відсутність доріг та інфраструктури, ні місцеві робітники-п’яниці. Адже коли ти відчуваєш, що це твоє, то радієш мов дитина – без умов. Це світле позитивне кіно, герою якого хочеться зичити лише удачі, бо не кожен здатен йти за своєю мрією так відчайдушно, як це робить Мішель.

Рейтинг

Кінокритиків: 7.5, Глядачів: 0
Казка про Коника

Рейтинг

Кінокритиків: 6.5, Глядачів: 0
Май далеко – май добре

Рейтинг

Кінокритиків: 7.5, Глядачів: 0
Теофіполь зустрічає гостей

Рейтинг

Кінокритиків: 8, Глядачів: 0
Рози. Фільм-Кабаре

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 0