Рецензії
Снайпер. Білий Ворон
Фільм «Снайпер. Білий Ворон» вийшов класним екшном про війну з росіянами без сповзання в ура-патріотизм. Хоча автори й дуже прямолінійно поставилися до другорядних персонажів. Якщо Тарас – то відмінник, а Іван – то хуліган. Якщо журналістка місцевої преси – точно стерво, яка розмовляє російською. Микола Воронін стає Вороненком, щоб уже точно українське коріння, а Сєрим може бути тільки російський боєць. Звичайно, фільму не вистачає масштабу. В наших реаліях при бюджеті у 30 млн грн не варто сподіватися на батальні сцени війни. Стрічку склали з декількох епізодичних тактичних завдань, які не дають відчуття величі постатей снайперів, що протистоять один одному. Іноді задумки авторів виглядають надто натягнутими й неправдоподібними. Віри в справжність армії на екрані не додає й майже повна відсутність матюків. Після затягнутого вступу про екологічне мирне життя Миколи фільм, нарешті, набирає обертів. За непоганими сценами тренувань слідує родзинка – бойові виходи героя. Тут, все як в канонічних фільмах про снайперів – тихі операції, ефектне маскування, втрати побратимів і двобій з безжальним снайпером армії супротивника. Все що стосується снайпінгу зроблено на вищому рівні, військовий консультант на майданчику не підкачав. Виглядає фільм прекрасно, як завдяки оператору, так і хорошим візуальним ефектам. Картину виходу бійців з вранішнього туману варто повісити в рамці. Ефектну стрічку Мар’яна Бушана точно варто подивитися для підтримки духу супротиву та гордості за українських захисників. Стрічка нагадує, що війна триває вже дев’ятий рік, і від неї не вийде просто відвернутися й забути, рано чи пізно вона торкнеться кожного, від пацифіста та відлюдника, до хулігана-старшокласника, і потрібно буде зробити вибір, на чиєму ти боці, і як ти сприяєш перемозі. Так, як зробили свій вибір виконавець головної ролі Павло Алдошин та інші члени знімальної групи, котрі пішли добровольцями на війну.

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 8.75
Байконур. Вторгнення
Стрічку зняли два хлопці - Ангел Ангелов та Діма Громов - руфери, дігери, урбаністичні дослідники та просто адреналінові наркомани, як їх часто називають в народі. Це вони залазили на зірку будинку на Хрещатику, на верхівку Північного мосту по вантам, на "Дугу" в Чорнобильській зоні відчуження. Тепер же хлопці пробралися на Байконур, і зняли про це повнометражну стрічку. Нагадаю, космодром Байконур – найбільший космодром у світі, кожна третя ракета стартує звідти. Це військовий об’єкт, що належить на правах оренди Російській Федерації. За незаконне перебування там можна отримати до 20 років ув’язнення. Хлопці пробралися на територію якраз в дні запуски чергової ракети. Але залізли вони не на сам пусковий майданчик, а в закинуті гігантські ангари, в яких спочивають забуті «Буран» і «Буря» - радянський шатл та ракетоносій, що на межі 80-х та 90-х були топовими радянськими розробками у космічно-ядерному змаганні СРСР та США. Фільм вийшов далеко не ідеальним, адже це любительська робота двох хлопців з мінімумом техніки, знята на забороненій території та зібрана івласноруч. Тому монтаж не завжди вдалий, а особливо підвів музичний супровід. Втім, унікальні кадри, дух пригоди та об'єкти, відзняті хлопціями, байдужим мене точно не лишили. Подолати пішки 50 км пустелею, ночувати у старих ангарах, залазити у космічний шатл, ризикуючи потрапити в російську в'язницю, як українські шпигуни - це справжня божевільна пригода

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 5