Рецензії
Спадок брехні

“Останній герой бойовика”: рецензія на фільм “Спадок брехні” зі Скоттом Едкінсом

Олдскульний шпигунський трилер з київськими пейзажами, сильними жіночими персонажами і саундтреком від Океану Ельзи.

“Стопов, поворотов нет!”,- написано на табличці автобуса в покинутому депо, де відбувається вступна перестрілка україно-британського трилера “Спадок брехні”. Коли про фільм тільки написали в мережі, було ясно, що це буде люте жанрове кіно “класу Б” з ностальгією за Борном та з бойовими мистецтвами. Інтерес викликало два моменти. Перший, що нарешті подібне знімуть в Україні, друге – це виконавець головної ролі Скотт Едкінс.

У наш час не прийнято знати імена акторів, які перейняли спадщину 90-х. Чистий жанр карате-бойовика мертвий. Його замінив екшен, знятий на хромакеї, або, в кращому випадку, який виносить трюки і постмодерн на перший план (привіт Джону Уіку). Тому такі фільми, як “Обговоренню не підлягає” та “Іп Ман 4”, в яких знявся Скотт Едкінс, стали ковтком свіжого повітря шанувальникам жанру. І весь цей багаж Едкінс на пару з режисером Адріаном Болом, під керівництвом українських продюсерів, привіз в Україну.

У центрі сюжету – небезвідома отруйна речовина і Кремль зі своїми зловісними планами. У клубок намотуються МІ-6, ЦРУ і бо зна які ще спецслужби, а також антагоніст з дочою на руках, якого роздирають примари минулого. Хоча точніше сказати доча з недбалим татком на руках. І тут вже цікавий відступ від жанру, адже главгерой на ім’я Мартін далекий від героїки і взагалі ще той невдаха, нехай і виглядає як брутальний мачо.

З Лондона сюжет відправляє героїв до Києва, де під меланхолійний вокал Вакарчука глядач спостерігає пейзажі української столиці, які обмальовані то виграшно прекрасними, то жахливими зі своїми нетрями. Але без крайнощів, як і в іншій увазі до українського (борщ таки згадають).

Все шалено крутиться і Мартін готовий на невиправдане насильство в ім’я бобра, яке саме кого завгодно врятує. Кругом метушаться спецслужби будь-яких країн, крім самої країни перебування. Хіба що якогось полковника Зеленку згадують (сміх у залі). Але вже на екваторі фільму стає не до сміху чи скепсису через безглузді діалоги – конфлікти загострюються. І раптом вже Софіївська площа стає тим, чим повинна бути в кіно – декорацією на тлі подій, фінал яких все менше здається передбачуваним.

Цікаве й інше. Якщо вам подобаються сильні жіночі персонажі, то тут кожна, навіть другорядна героїня, на голову сильніша за героїв-чоловіків. І тільки шкодуєш, що замість купи непотрібним сцен, які слабо допомагають сюжету, не знайшлося місця парі сцен між Юлією Соболь і Ганною Буткевич. От би де конфлікт і екшен заграв свіжими фарбами! Загалом жінки тут одним оком переграють усіх чоловіків, ось така гендерна нерівність.

“Спадок брехні” робить чимало відсилок до актуальних геополітичних конфліктів. Але незважаючи на всю грандіозну надбудову в концепті і безвихідь ситуації, сюжет досить простий. Герої хочуть справедливості і правди, і щоб тягар спадщини минулого відпустив, а скільки покласти заради цього – за ціною не постоїмо. Втім після сцени на київському вокзалі невмотивоване насильство набуває сенсу, а напруга – свого апогею. І якщо ви йдете в кіно за міцним атмосферним трилером, цей фільм – не найгірший вибір. Але не забувайте, що це лише екшен “класу Б”, і на більше він не претендує.

Рейтинг

Кінокритиків: 8, Глядачів: 10
2020. Безлюдна країна
САМОПРОГОЛОШЕНІСТЬ ЯК ВТЕЧА. «БЕЗЛЮДНА КРАЇНА» «50 тисяч і я – створюють 150 тисяч». З цього епіграфу і починається фільм «Безлюдна країна», з ідеї примноження одне в одному, таке собі переінакшення вислову Е.Хемінгуея. З того, що кожен із нас утворює нерозривний ланцюжок. Але й радіє, що ніхто не заважає жити за власними правилами на своїй, замкненій планеті. Коли вийшов фільм «Безлюдна країна», про самоізоляцію та карантинні обмеження ніхто й гадки не мав. Та й ніхто б не повірив, що в наші дні таке можливо в принципі. Та незважаючи на явні життєві паралелі, хочеться поглинути в іншу спорідненість – із героями «Маленького Принца» А.Екзюпері. Кожен із героїв фільму насолоджується власним патріотизмом, прагненням прославляти країну, розвивати те, що є тут і зараз, але водночас так і тягнеться «кудись туди», де начебто краще. Проблеми не стільки буквальної, скільки внутрішньої еміграції, коли ми не можемо вгамувати трепет при думці про «щось більш європеїзоване». Зокрема, хлопець бажає саморозвитку у власній країні, але ж працює у сфері ІТ на США. Або дівчина-модель, що начебто залишилася, але ж постійно говорить про від’їзд. Так само ті Стрілочник, Географ, Король, П’яниця і т.п. – глибоко в душі страждають від неможливості кожного вирватися зі своєї круглої, відокремленої, маленької планети без доріг, без шляхів. Їм нічого не залишається, як насолоджуватися самовихвалянням перед собою, бо більше поруч нікого немає. Мовляв, я тут такий молодець, залишився, і свою справу виконую найкращим чином, але ж чиста душа Маленького Принца не розуміє цієї «ідеї самопроголошеності» і постійно нагадує кожному з них, що більше на їх планетах нікого немає. А їм тільки би не вийти за власні кордони, щоб ілюзія «себе єдиного і найкращого» не розсипалася. У фільмі ж найбільш яскравим прикладом є дівчина-модель: вона подала заяву на конкурс краси за кордоном, але й туди її прийняли лише тому, що більше не було учасників. У тому конкурсі дуже великий внесок за участь, але й тут безлюдній країні пішли назустріч, і дозволили змагатись безкоштовно, бо нам, нібито, складніше за всіх. І так, мова не йде відверто про Україну, але по контексту це поступово стає зрозумілим. Модель співає, акомпануючи собі на гітарі, насолоджуючись власними даними, але так фальшиво, що неможливо слухати. Невдовзі починаєш відчувати, що цей фальшивий спів є символом викривленої реальності нашої ментальності і сьогодення. А калюжі, зламана лялька Барбі, пусті гойдалки і самотні тварини лише доповнюють трагізм і пустоту буття. Герої А.Екзюпері заштамповані у власній самотності, їм би тільки не вирватися з філософії «я пробіг перший тому, що я біг один». Кожен робить свою справу віддано, але машинально, ніби заведений комбайн. Так само і у фільмі: у самому факті створення великого роботу і у фразі героя, що «Україна буде роботами», у повній мірі розкривається політика керованості та маніпулювання суспільством. Ствердження «прогрес починається із обліку та фіксації усіх документів» теж це доповнює. Хоча деякі з небагатьох, хто залишився у країні, навпаки, продовжують боротись із комплексом меншовартості та стверджують, що власного коріння соромитися не можна. І ті, й інші герої вже не хочуть нічому вірити. Чоловік у фільмі «молив Бога», хоч Його і не існує», бо так заведено – комусь довіряти. П’яниця каже Маленькому Принцу, що він продовжує пити, щоб забути, що він п’є, бо йому від того ж і соромно. Одним словом, в обох сюжетах вимальовується символ замкненого кола. Коли вже й не знаєш – ти не бажаєш, чи справді не можеш. Тому так неприємно ріже думка моделі, що у пустій місцевості немає можливості волонтерити, адже волонтерство – суть країни, із неї все починається. Кожен із тих, хто цим займається, є камінчиком, що складає загальну свідомість. Навколо немає фірм, організацій, подій? Роз’їхались люди? Пофарбуй гойдалки, збудуй шпаківню, погодуй кота – ідеї завжди знайдуться. Бо у фільми нічого не сказано про зникнення тварин і рослин, лише про людей. Зрештою, погладь ту безхатню собаку, що вештається пустим селом, і так мріє про ніжність…

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 6
Викрадена принцеса: Руслан і Людмила
Авторам вдалося створити просту, але водночас дієву, перевірену часом історію. Поганець викрав принцесу, а герой змушений пройти через низку пригод, щоб її урятувати. Проте, за найбільшою перевагою ховається й найбільший недолік: за півтори години вас ні на мить не залишить враження, що ви вже бачили це сотню разів. Додають ефекту вторинності й візуальні рішення. Персонажі ніби щойно зійшли з кадрів Діснеєвського "Крижаного серця". Також сумнівним для кращого сприйняття стрічки є рішення запросити на озвучку знаменитих співаків, шоу-менів, коміків та ведучих, а не професійних акторів озвучки. Так, це допомагає затягнути народ в кінотеатри, але під час домашнього перегляду мультфільму, за кілька років після прем'єри, це трохи відволікає. Чутно, що щось не так, але важко зрозуміти що саме. З точки зору історії автори зробили усе можливе, щоб не помилитися. Так, голівудський дотик до розробки персонажів відчутний, і в цьому насправді немає нічого поганого. Погано те, в гонитві за дотриманням типової сюжетної структури, мультфільм рідко наважується на якись ризик. Він і не розчаровує, і не вражає. Не містить нічого відверто поганого, але й нічого видатного. Такого, що вирізнить його з-поміж тисячі подібних мультфільмів.

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 6.5
Скажене весілля 2

Рейтинг

Кінокритиків: 4, Глядачів: 0
Кіборги. Герої не вмирають

"Кіборги" – фільм для людей, які не бояться незручних питань.

Стрічка про оборону Донецького аеропорту під час війни з Росією на Донбасі привертала до себе увагу ще задовго до виходу. Причому не лише темою, але й своїми творцями. По-перше, режисером Ахтемом Сеїтаблаєвим, чий фільм "Хайтарма" я досі вважаю однією з кращих сучасних вітчизняних стрічок. По-друге, авторкою сценарію Наталкою Ворожбит, чиє ім'я завдяки серіалу "Спіймати Кайдаша" нарешті дізналась вся країна.

Примітною стала й рекламна кампанія довкола прем'єри, до якої приєднався гурт Океан Ельзи, чия пісня "Не твоя війна" звучала в тизері, та фонд "Повернись живим", який з нагоди виходу фільму організував ініціативу #ЯНебайдужий!. Тож якби "Кіборги" стали "холостим пострілом" з точки зору глядацької уваги, це мабуть стало би катастрофою для всього українського кіноринку, особливо з точки зору його культурно-ідеологічної цінності. На щастя цього не сталося. Вже прем'єрний вікенд продемонстрував рекордний показник за касовими зборами серед всього українського кіно, а за загальними, станом на початок 2018 року – абсолютний рекорд для стрічок вироблених повністю в Україні.

Переказувати сюжет "Кіборгів" сенсу немає - злободенність в умовах АТО, як вона є. Стрічку створено на межі художнього кіно і документалістики, як це було з "Чорним яструбом" (англ. Black Hawk Down) чи "Повелителем бурі" (англ. The Hurt Locker), а в центрі уваги виявилась – не геополітика чи масштаб картинки заради картинки, а протагоністи з їх конфліктами, в том числі, ідеологічними. Автентичне зображення героїв, які демонструють відмінні прояви ментальності українців – стали найсильнішою стороною стрічки.

Героїв розкривають за допомогою дискусій на злободенні питання: хто за що воює, що є Дім, а що Батьківщина, чи не сталось так, що "ми все за 23 роки просрали", а також питання нації, історії, мови і навіть ким був Гоголь. Мовні конфлікти героїв, які розмовляють як українською, так і російською чи суржиком, без перебільшень шикарні, хоча й визвали додаткові дискусії в суспільстві. При цьому автори не дають прямих відповідей, а сєпари, яких зображають як людей, а не як орків, інколи теж стають стороною цих дискусій про добро і зло, правильне і сумнівне.

Динаміка фільму не дозволяє відволіктись від подій на екрані ні на хвилину. Ось діалог на складну тему, ось жарт ("що він робить? сєпарів кошмарить"), і раптом вже екшн і нові, не менш злободенні, конфлікти. Дивишся хорошу воєнну драму, але все таке знайоме і не залишає байдужим, бо кожен з героїв віддзеркалює знайомих, а десь пізнаєш себе і своє бачення того, що є правда, а що ні.

Персонажі фільму "Кіборги" – це герої нашого часу з живими характерами і індивідуальністю. І, що важливо, жоден з них не грає ідеологічну чи ура-патріотичну схему, як і анти-герої, які, кажучи "нацики" чи "бандеровці", вкладають в це свій особливий сенс, тож глядач має змогу сам поставити все на ваги і зважити речі, які іноді люди просто уникають ("говорят, ваших хоронят тайно..."). Навіть дивуєшся, як авторам вдалося зробити усіх персонажів настільки живими людьми, але тут грають дві очевидні речі – вдалий каст та сценарій (Ворожбит ще не раз заявить про себе, запам'ятайте цей "твіт").

Важливо і те, що фільм не розмазує драму. У авторів є відчуття ритму і глядач перебуває в ньому усі 110 хвилин хронометражу. Його варто показувати тим, хто "поза політикою" чи "це не наша війна". Там про них є кілька чудових епізодів, які заставлять хоч трохи замислитися ("дивись, а так війни ніби й немає...").

Окремо варто відмітити якісний звук студії KWA. Приємно дивитись глядацьке кіно, яке працює і в якості дозвілля, і як корисна жвачка. Поки що "Кіборги" – одне з кращих, що є в сучасному українському кінематографі і оцінка 7,9 на imdb навіть через три роки після прем'єри – ще одне тому підтвердження.

Рейтинг

Кінокритиків: 9.667, Глядачів: 9
Захар Беркут

Враження від фільму Захар Беркут - українське кіно з кожним роком стає кращим. Епічні сцени, яскраві битви, актори-харизматики і карпатські краєвиди - є на що подивитись. Фанатам "Хороброго серця", "300 спартанців" та взагалі такого от історичного жанру Must See - стрічка режисерів Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна не залишить байдужими.

Із того, що хочеться відмітити: автори не стали прямо цитувати класику Івана Франка, фільм скоріше за мотивами, натомість додали сучасних меседжів. Слоган фільму — «У свободі моя сутність», і цим все сказано. З тих подій пройшло 800 років, а в нас досі є свої "захари беркути" - такі сильні духом люди, як зазначив хтось із творчої групи.

Із мінусів: в діалогах героїв часто не вистачало змісту. Місцями відчуття, що зайві сцени. Жодного кроку в бік від законів жанру. А ще дуууже затянуті сцени з помираючими персонажами. Проте сочна картинка для типових кіноманів точно все сгладить. Трохи підзабуду і передивлюсь ще.

Рейтинг

Кінокритиків: 8.25, Глядачів: 6.333
Вулкан
"Вулкан" якісно вирізняється серед сучасних українських фільмів тим, що йому вдалося досить гармонійно поєднати речі, які зазвичай не поєднуються. З одного боку, це арт-хаус - емоційний, неквапливий, сповнений візуальних метафор та глибоких образів. З іншого - це динамічне кіно для широкої аудиторії, цікаве та зрозуміле пересічному глядачу. "Вулкан" поєднує легкий гумор і важку реальність буття, сміливо іронізуючи, ледь не насміхаючись над нами. Мовляв, дивіться: "ось ваше життя, таке, яким воно є, з усіма його проблемами, спадами та підйомами, і будемо відверті - воно добіса смішне". Ми звикли до шаблонних голівудських сюжетів. Герой має якесь бажання і намагається його втілити, лажає, потрапляє в халепу і зрештою змінюється, щоб перемогти. "Вулкан" перегортає усе догори дригом. Так, герой також потрапляє в халепу, і також змінюється, але його трансформація більше нагадує ентропію - повне і безповоротне поглинання середовищем, в якому герой опинився. У цьому водночас є і трагедія, і комедія буття. Ми намагаємося змінити світ, але насправді змінюємо лише власне ставлення до речей, що нас оточують. І зрештою стаємо невід'ємною частиною того, що ще вчора відчайдушно намаглися знищити.

Рейтинг

Кінокритиків: 9, Глядачів: 8.5
Колообіг

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 0
Кров

Рейтинг

Кінокритиків: 5, Глядачів: 0
Дезертир

Рейтинг

Кінокритиків: 6, Глядачів: 0