Головна героїня картини — аеророзвідниця з позивним «Метелик», яка повертається з полону. Її чекають рідні, друзі, побратими та коханий. Але нове життя приносить і нові виклики.

Фільм присвячено першому року роботи класика українського і світового кіно Олександра Довженка в кіно. Існує довголітня традиція подавати цей матеріал в контексті суто радянських, більшовицько-комуністичних реалій: митець сформувався під гаслами лівих ідей та лідерів радикально-більшовицької ідеології. Автори пропонують інший підхід. 1920-ті роки є періодом, коли Довженко перебував у колі європейських і проєвропейських діячів культури, що багато в чому визначало його світогляд і його мистецькі пошуки. 

Власне Довженко-митець по-справжньому виформовується під час свого перебування у Берліні в 1922-23 роках. Він навчається в художній школі Віллі Єккеля, знайомиться з тогочасним мистецтвом та його представниками. Зокрема, зі знаменитою актрисою, данкою Астою Нільсен. Любовний роман між ними зупиняється, ледь почавшись – Довженко змушений повернутись на Батьківщину, до Харкова. Тоді ж відбувається знайомство з німецьким кінохудожником Генріхом Байзенгерцом, яке продовжиться уже в Одесі, 1926 року, коли Довженко прибуває на кінофабрику, де й починає працювати в кіно. Байзенгерц, данійський оператор Маріус Гольдт, оператор та режисер Йозеф Рона, турецький режисер Мехсін-Бей (вони працюють в Одесі за контрактом з ВУФКУ) складають коло знайомств Довженка. Разом з українськими письменниками, митцями Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, Михайлем Семенком, Гео Шкурупієм, Амвросієм Бучмою та за підтримки легендарного директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси. У фільмі має бути відтвореним дух того товариства – веселий, ярмарково-святковий, наповнений креативними ідеями творення нової української культури. 

Разом з тим за Довженком тягнеться шлейф його недавнього минулого – більшовицька влада не забуває його участі у громадянській війні: він «петлюрівець», вояк армії УНР. Ретроспективно виникають епізоди 1919 року, коли майбутній кінорежисер опиняється спершу в Житомирській тюрмі, а потім і в концентраційному таборі. Мотив постійного зовнішнього стеження потому ляже в основу першого повнометражного Довженкового фільму «Сумка дипкур’єра». Історія створення цієї кінострічки визначає другу половину майбутньої картини. Фільмування відбулося на справжньому кораблі. Водночас один зі співробітників Одеської кінофабрики, недавній чекіст, намагається зупинити кінокар’єру митця. Спільними зусиллями друзів, колег (в цих епізодах має бути стилізовано основні тренди пригодницького кіно 1920-х років) вдається захистити майбутнє великого режисера. 

Робота над фільмом збігається у часі та просторі з двома любовними романами – з актрисою Оленою Черновою та балериною Ідою Пензо. Обидві знімалися у «Сумці дипкур’єра», обидві симпатизували Довженкові. Та справжніми виявились почуття між Сашком (так називали друзі Довженка) і Черновою. Одначе вона жила у Москві, була заміжньою й відтак їхні стосунки доволі швидко згасли. 

А фінал пов’язаний із входженням в роботу над «Звенигорою», фільмом, який зробить ім’я українського режисера відомим усій кінематографічній Європі. Міф про Україну, зав’язаний на загальноєвропейські цінності. 

Історія тимчасового дитячого будинку, розташованого посеред української зони бойових дій, усього за 20 кілометрів від лінії фронту. Ми пізнаємо це місце очима тих, хто там зупиняється.

Вони походять із розбитих сімей, пережили різні травми та мають багато важких спогадів. Вони діляться ними перед камерою, ведуть щоденник розбитих життів, які тривають попри все, у найгірших воєнних обставинах, у смутку, але й тимчасових, швидкоплинних радощах. Дитячий притулок може здаватися холодним і ворожим притулком, але насправді це тепла, турботлива гавань. Співробітники намагаються створити чарівну, безпечну атмосферу для дітей, доля яких у руках суду.

Безмежні українські ліси з давніх-давен приховують безліч таємниць і загадок. Тут, серед столітніх дерев, живуть незвичайні міфічні істоти, а серед них – Мавка, Душа і новообрана Берегиня Лісу. Її головне покликання – захищати Ліс та його головний скарб – Джерело життя – від будь-яких зазіхань людей.

Лукаш – звичайний сільський хлопець, який дуже любить музику і весь свій талант вкладає у гру на сопілці. Лукаш мріє стати музикантом і виїхати в місто, але він дуже боїться грати у присутності інших людей і ніяк не може подолати свій страх. Та саме завдяки його музиці відбувається неймовірне: Мавка і Лукаш зустрічаються і закохуються одне в одного.
Їхній союз і без того майже неможливий, але перешкод стає ще більше, коли в селі з’являється пожадлива і всемогутня Килина. Вона обіцяє людям відродити стару лісопильню неподалік від Лісу, що є лише прикриттям для її справжньої мети, – дістатися до Джерела життя.

Килина знає, що ключ до нього – Мавка, в серці якої вже оселилося кохання, зробивши її вразливою. Для того щоб використовувати Мавку, Килина обирає своїм знаряддям закоханого Лукаша і селян, душі яких наповнює злістю і страхом.

Розповідь про Грицька Чубая – геніального українського поета, містифікатора, оповідача легенд, найяскравішу постать львівського андеґраунду кінця 60-х, початку 70-х років – доби безчасся. Чубай водночас самоук та гуру для нащадків, знавець літератури, мистецтва, музики, рівних якому мало й досі.

Наприкінці 60-х до Львова приїжджає молодий поет Грицько Чубай. Його поезія надихає молодь і бентежить галицьких бюргерів. Чубая запрошують читати свої вірші у компанії та на вечори поезії. Ним починає опікуватись родина українських поетів-дисидентів — Ігоря та Ірини Калинців. Чубай разом з друзями починає видавати перший самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня», в якому друкує свою поему «Вертеп». На початку січня 1972-го року КДБ починає спецоперацію проти самвидаву. Чубая, Калинців і багатьох інших представників української інтелігенції заарештовують. Ігоря та Ірину засуджують до 9 років таборів, Чубая відпускають, але його життя перетворюється на справжнє пекло.