Від початку війни в Україні на кладовищах з’явились могили з табличками «Тут спочиває тимчасово невстановлений захисник України». Там лежать тіла військових, імена яких шукають волонтери проєкту «Евакуація 200». Вони без гарантій безпеки забирали тіла після трагедії під Іловайськом – це був перший виклик для їхніх бригад. І продовжують це робити після повномасштабного вторгнення Росії. Коли особа військового відома, його тіло відвозять рідним, аби ті могли попрощатись, залишити в могилі особисті речі: «Батьки отримують тіло, їм є куди прийти. Це горе, це трагедія, але вони мають впевненість. А поки немає тіла, то вони з надією, що він живий, що він можливо у полоні».

Інколи до отримання тіла проходять роки. «Мама попрощалась з тілом сина через п’ять років, приїхала і сказала: “Я забираю сина додому”», – розповідає координатор Павло Нетьосов. Для волонтерів важливо знайти і встановити всіх, попри труднощі. Про організацію «Евакуація 200», його місію і людей, що їй слідують – у документальному фільмі «На щиті».

В основу фільму покладено однойменний роман В. С. Кроткова.

«Єлисейські поля» – так назвав свою російську садибу молодий поміщик Володимир. Напередодні Різдва тут зібралися його близькі друзі – юна Проїнька, її татусь та закоханий в дівчину сусід Василь. Вона ж ніяк не може вирішити, кому з двох молодих людей віддати руку та серце.

Серіал розповідає про життя підлітків, які з огляду на свою молодість і амбіції, самореалізовуються, як можуть. Перші вважають за краще відносити себе до заморочених хіпстерів, другі шукають щастя у великих містах, втікаючи зі своїх провінцій, а треті взагалі стають молодими матусями, які особливо не замислюються над своїм становищем і продовжують мріяти про безтурботне і веселе життя.

Та, що б там не трапилося, головні герої впевнені, що молодість це найвеселіша і найбезтурботніша пора, а це означає, що їм досяжне все.