29 грудня 2019-го відбувся обмін полонених із самопроголошеними «ЛНР» та «ДНР». Серед українців, що повернулися додому, були журналіст Станіслав Асєєв, танкіст Богдан Пантюшенко, правозахисник Андрій Яровий. Чотирма місяцями раніше, 7 вересня, з російських колоній звільнили кримчан Олега Сенцова та Олександра Кольченка.

Розповідь про те, як прожили свій перший рік волі колишні політв'язні.

У порівнянні із попередніми роками незаконного ув'язнення, 2020-тий був для героїв фільму чудовим. Сашко Кольченко завів собаку, Стас Асєєв написав книгу, Олег Сенцов зняв кіно, а Андрій Яровий з радістю допомагає наркозалежним людям. Кожен із них по-своєму адаптується до свободи, потроху повертаючись до нормального життя і переосмислюючи тяжкий досвід неволі, катувань, принижень. На цьому тлі ані пандемія, ані локдаун не скидаються на суттєві негаразди: вони радіють всьому, що відбувається з ними після звільнення, і дивляться на проблеми оптимістично.

За мотивами однойменного роману Олександра Дюма.

Молодий та цілеспрямований д'Артаньян, вирушає в Париж зробити кар'єру мушкетера у королівському полку. Там він знайомиться з Атосом, Портосом і Арамісом, з якими гасконець має згодом теплі дружні стосунки. Капітан жіночого полку Де Тревіль, звісно ж, у такому оточенні плете інтриги та пліткує. Французька столиця дарує д'Артаньяну й перше кохання – Констанцію Бонасьє. Королева Анна Австрійська змушує весь час французького короля Людовіка XIII, який звик бути у центрі уваги, вести здоровий спосіб життя, а сама крутить шури-мури з лордом Бекінгемом. Головним ворогом всіх героїв є підступна кардинальша мадам Рішельє.

Фільм присвячено першому року роботи класика українського і світового кіно Олександра Довженка в кіно. Існує довголітня традиція подавати цей матеріал в контексті суто радянських, більшовицько-комуністичних реалій: митець сформувався під гаслами лівих ідей та лідерів радикально-більшовицької ідеології. Автори пропонують інший підхід. 1920-ті роки є періодом, коли Довженко перебував у колі європейських і проєвропейських діячів культури, що багато в чому визначало його світогляд і його мистецькі пошуки. 

Власне Довженко-митець по-справжньому виформовується під час свого перебування у Берліні в 1922-23 роках. Він навчається в художній школі Віллі Єккеля, знайомиться з тогочасним мистецтвом та його представниками. Зокрема, зі знаменитою актрисою, данкою Астою Нільсен. Любовний роман між ними зупиняється, ледь почавшись – Довженко змушений повернутись на Батьківщину, до Харкова. Тоді ж відбувається знайомство з німецьким кінохудожником Генріхом Байзенгерцом, яке продовжиться уже в Одесі, 1926 року, коли Довженко прибуває на кінофабрику, де й починає працювати в кіно. Байзенгерц, данійський оператор Маріус Гольдт, оператор та режисер Йозеф Рона, турецький режисер Мехсін-Бей (вони працюють в Одесі за контрактом з ВУФКУ) складають коло знайомств Довженка. Разом з українськими письменниками, митцями Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, Михайлем Семенком, Гео Шкурупієм, Амвросієм Бучмою та за підтримки легендарного директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси. У фільмі має бути відтвореним дух того товариства – веселий, ярмарково-святковий, наповнений креативними ідеями творення нової української культури. 

Разом з тим за Довженком тягнеться шлейф його недавнього минулого – більшовицька влада не забуває його участі у громадянській війні: він «петлюрівець», вояк армії УНР. Ретроспективно виникають епізоди 1919 року, коли майбутній кінорежисер опиняється спершу в Житомирській тюрмі, а потім і в концентраційному таборі. Мотив постійного зовнішнього стеження потому ляже в основу першого повнометражного Довженкового фільму «Сумка дипкур’єра». Історія створення цієї кінострічки визначає другу половину майбутньої картини. Фільмування відбулося на справжньому кораблі. Водночас один зі співробітників Одеської кінофабрики, недавній чекіст, намагається зупинити кінокар’єру митця. Спільними зусиллями друзів, колег (в цих епізодах має бути стилізовано основні тренди пригодницького кіно 1920-х років) вдається захистити майбутнє великого режисера. 

Робота над фільмом збігається у часі та просторі з двома любовними романами – з актрисою Оленою Черновою та балериною Ідою Пензо. Обидві знімалися у «Сумці дипкур’єра», обидві симпатизували Довженкові. Та справжніми виявились почуття між Сашком (так називали друзі Довженка) і Черновою. Одначе вона жила у Москві, була заміжньою й відтак їхні стосунки доволі швидко згасли. 

А фінал пов’язаний із входженням в роботу над «Звенигорою», фільмом, який зробить ім’я українського режисера відомим усій кінематографічній Європі. Міф про Україну, зав’язаний на загальноєвропейські цінності. 

Фільм з кіноциклу «Обрані часом».

Розповіль про чудового, талановитого кіноактора Миколу Гринька (1920-1989), яскраві ролі якого ввійшли в скарбницю світового кінематографу.