Фільм із циклу «Гра долі».

Перший ректор Київського університету Святого Володимира (нині Університет ім. Т.Г. Шевченка) Михайло Максимович був ученим енциклопедичних знань. Він присвятив себе науці, залишивши значну кількість праць з ботаніки, зоології, фізики та філології, географії, етнографії та філософії, історії, археології. Спочатку його особисте життя не складалося. Михайлові не судилося одружитися з дівчиною, про яку він мріяв і називав «німфея кандіда», тобто «біла лілея». Бо вона вже була заручена. Та перед смертю «німфея кандіда» взяла з нього слово одружитися з її дочкою-безприданницею, яка була на 30 років молодшою за нього.

24 лютого 2022 року Євген разом із друзями зголосився приєднатися до загону швидкої медичної допомоги на передовій. Вони надавали рятівну підтримку та евакуацію поранених.

Цей фільм розкриває переживання цих юнаків протягом шести місяців, сповнених драматизму, відчаю, страху, ненависті, гіркоти, любові і, головне, віри в перемогу.

Фільм розповідає про розквіт Київської Русі в епоху Ярослава Мудрого, про закони, які він дав своїй державі, про битви, які він очолював. Зокрема, Ярослав раз і назавжди покінчив з печенігами – у 1036 році відбулася генеральна битва, після якої печеніги більше ніколи не нападали на Русь – на честь цієї перемоги було зведено Софійський собор.

Особливу увагу приділено його доньці Анні, яка стала королевою Франції й фактичною правителькою країни до 1074 року, зокрема її романам, а також її синові – французькому королеві Філіпу, гідному продовжувачеві королівської династії.

Не оминули творці стрічки й загадку, пов'язану з нормандськими сагами, які, за деякими відомостями, обвинувачують Ярослава («Ярицлейва») у тім, що він був замовником убивства свого брата Бориса («Бурицлейва»), та спробують розібратися в цій сумнівній версії подій тисячолітньої історії.

Але основна тема фільму – пошуки бібліотеки Ярослава, що, мов Грааль, символізує мудрість цього великого государя. На одній з книг Ярослава – Євангелії старослов'янською мовою, яке Анна Ярославівна привезла із собою до Франції як посаг – аж до кінця XVIII століття під час помазання на престол присягали усі до одного французькі королі.