Фільм з кіноциклу «Обрані часом».

Про життя і творчість видатного українського режисера Леоніда Осики (1940-2001), про його учителів, учнів, про його оточення. І про формування його як режисера.

Одного чудового дощового недільного дня Рита перестала брехати собі: вийшла на вулицю, побачила дивний велосипед, сіла на нього і пішла в найближчий спортклуб, подивитися, що і як там. Настав час схуднути!

Спустившись у невідоме досі підземелля, Рита опинилася в дивному світі з його правилами та героями. Що сталося з Маргаритою там, під землею, і чи змогла вона вибратися в освітлений сонцем світ?

За мотивами однойменного роману Анатолія Шкаріна.

1993 рік. Через стихійне лихо письменник-початківець з Харкова стає заручником маленького рибальського селища, скутого лещатами крижаного жаху. В околицях відбуваються жахливі вбивства, котрі забобонні хуторяни приписують моторошному болотному монстру. Та чи зможе юнак розплутати клубок таємничих обставин, якщо йому, здається, протистоїть сама нечиста сила? Адже дядько, «божевільний професор», залишив йому у спадок не лише будиночок, але й страшну таємницю, пов’язану з покинутою надглибокою свердловиною.

На високому пагорбі поруч з океаном розташувалось маленьке містечко під назвою Ембервуд, у печерах якого життя йшло своїм ходом вже багато років. Його мешканці не здогадувалися про те, що прямо під їхніми ногами в ногу з часом розвивалася і зовсім інша форма життя, яка відрізняється від людської.

Роки йшли та історія про печерних потвор стала звичайною байкою, якою місцеві діти полюбляли лякати своїх молодших братів і сестер та лише старе покоління цього міста твердо знало – це все правда.

Життя в місті змінилося в той момент, коли місцева влада прийняла рішення про будівництво підземних каналізаційних каналів. Так званих колекторів, у зв’язку з високим відсотком опадів у цьому регіоні. Ціллю проєкту слугувало розв'язання проблеми з частими потоками у житлових районах міста після сильних дощів, а також відводу стокових вод до найближчих водойм.

За час будівництва робітники починають натикатися на замуровані тунелі, раніше не представлені на спільному плані міста. Не довго думаючи, будівельники почали використовували їх як додаткові місця для відводу води, навіть не підозрюючи, що тим самим зруйнували бар’єр між двома абсолютно різними світами. Світом, чиї очі не бачили сонячного світла вже сотні років.