24 лютого 2022 року режисерка фільму з хлопцем виїхали з Києва в Ірпінь. Вони провели десять днів в оточеному місті й зуміли виїхати з останньою евакуаційною колоною. Час іде, але відтоді її не покидає відчуття, що вона померла в Ірпіні.

Фільм реконструює реальну історію виживання крізь особисту та суб’єктивну призму.

Потяг у 31 грудня мав стати звичайним, тихим рейсом, принаймні так вважав провідник Микола Іванович. Проте у долі на це були інші плани.

Цього особливого дня з Києва до Львова вирушили повністю протилежні одне одному пасажири, які зайняли місця в одному й тому самому вагоні. Замість омріяного спокою провідник намагається розрядити напругу, але навіть персонал вагона-ресторану додає перцю та хаосу. Здається, потяг відчув це напруження, і застряг в безлюдному полі.

У цій екстремальній ситуації пасажири виявляють свої найкращі якості, починають слухати та розуміти один одного, адже світло всередині кожного з них сильніше будь-якої темряви. Зблизившись, вони з великим задоволенням починають втілювати мрії одне одного. Адже новорічне диво саме собою не трапляється.

Фільм показує святкування Маланки за місяць до повномасштабного російського вторгнення в Україну та перше Різдво на щойно деокупованих територіях Слобожанщини та Донеччини. 

Дмитро Мазуряк – український музикант, сопілкар гурту Kazka, який виготовляє гуцульські музичні інструменти, уже 15 років поспіль в рідному буковинському селі Іспас продовжує традицію маланкування. Живучи в Києві, Дмитро щороку повертається до рідного краю і влаштовує там свято Маланки. За місяць розпочинається повномасштабне вторгнення. Під кінець 2022 року українські військові звільнили значну частину Слобожанщини й Донеччини. Проте мешканці продовжували перебувати під постійними обстрілами, що посилювались взимку. Щоб підтримати жителів сходу та повернути на деокуповані території стародавні українські традиції, молодь з усієї України об'єдналась та поїхала туди вертепувати.