За оповіданням Кіра Буличова «Можно попросить Нину?» (рос.).

Вадим намагається набрати номер дівчини Ніни, яка йому подобається, але потрапляє дзвінком у минуле.

За мотивами українських народних жартівливих пісень.

Весело живеться Омельку та його родині, що складається з кількох десятків людей. Тут і дружина, і батьки, і кілька тіток і дядьків, і дівчата, і парубки, і гульвіси, які незрозуміло звідки взялися. У кожного свій характер і невелика історія, яку вони з піснею, приказками й танцями повідають усім глядачам.

Мила дівчина Олена живе в маленькому містечку, працює лікарем в поліклініці. Мати Олени мріє видати дочку заміж й навіть знайшла для неї відповідну партію. Сергій Романович не молодий, але у нього гідний дохід та серйозні наміри. Доводи Олени проти цього шлюбу мати й чути не хоче. І тоді Олена показує паспорт, а там – штамп та ім'я чоловіка – Антон Андрійович Кириллов.

Тим часом Антон Андрійович Кириллов після закінчення МДІМВ чекає призначення на дипслужбу за кордон, про який клопочеться його батько – відомий політик. І коли призначення вже майже підписано, батько дізнається, що Антон одружений! Антон бачив її один раз мигцем й навіть погано пам'ятає, як виглядала ця жінка та де вона живе. А штамп у паспорті – результат шаленої авантюри його друга Стаса.

І ось, щоб уникнути неприємностей напередодні призначення, Антон вирушає на пошуки своєї фіктивної дружини, а Лена, за наполяганням матері, – на пошуки чоловіка, який повинен визнати її своєю законною дружиною. Вона їде в Москву, а він – в її містечко.

Дві людини, одна кімната, одна любов і одна смерть...

Коли йому було 7, мені 5, а тобі 6 ми всі товаришували. Я був безнадійно закоханий в тебе, а ти обрала його. Сьогодні ти дізнаєшся про це, а завтра... завтра вже не настане.