Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

Сьомий маршрут

79 хвилин - Україна 1997

Жанр Драма

Категорія Повнометражний ігровий

Режисер Михайло Іллєнко

В ролях Вікторія Малекторович Юрій Євсюков Галина Сулима Євген Пашин Ніна Шаролапова

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 7

Національний музей

92 хвилин - США Україна 2020

Жанр Документальний

Категорія Повнометражний документальний

Режисер Андрій Загданський

«Музей» – це портрет Національного художнього музею України. Сіра неокласична будівля із левами, де зберігається та експонується мистецтво України, і не меншою мірою – її історія. Півроку автори фільму спостерігали за життям музею – від монтажу та відкриття виставки українських ікон, що дивом врятувалися після знищення Братського монастиря в Києві, до монтажу та відкриття виставки генія авангарду Олександра Богомазова.

Від українського бароко до українського авангарду – оповідна лінія фільму та символічний шлях українського мистецтва і, здається, самої України.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 9

1+1 удома

110 хвилин - Україна 2013

Жанр Мюзикл Комедія

Режисер Дмитро Малков

В ролях Анна Поліщук Іван Шмаков Олена Кравець Володимир Зеленський Євген Кошовий

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 6

ДАУ. Дегенерація

355 хвилин - Росія Німеччина Велика Британія Україна 2020

Жанр Драма

Категорія Повнометражний ігровий

Режисер Ілля Хржановський Ілля Пермяков

В ролях Дмитро Каледін Володимир Ажиппо Ольга Шкабарня Олексій Блінов Микита Некрасов Адін Штайнсальц Зоя Попова Олексій Трифонов Кристіна Волошина

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 0

В ящик

9 хвилин - Україна 2019

Жанр Комедія

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Дмитро Капранов

В ролях Дмитро Капранов Любляна Фенчак Олександра Білоусова

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Дух Землі

Україна 2003

Жанр Трилер Драма Кримінал

Режисер Володимир Янощук

В ролях Вікторія Малекторович Андрій Краско Микола Боклан Павло Шмарьов Сергій Романюк Володимир Горянський Олексій Вертинський Віктор Цекало Олександр Суворов

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Залежність

15 хвилин - Україна 2019

Жанр Драма

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Валерія Ходос

В ролях Даша Соколюк Анастасія Назаренко Рустем Емірсалієв Максим Касьянов Макс Пресіч Вікторія Шульга Катерина Бабаєва Марія Шеховцова Наталія Завінська

Мовчазні люди живуть в холодному будинку. Щось заважає їм бути щасливими... І так би вони і жили далі, якби одного дня не задзвонив телефон…

Рейтинг

Кінокритиків: 7, Глядачів: 0

Якщо ти мене пробачиш

Україна 2019

Жанр Драма

Режисер Олексій Гусєв

В ролях Ольга Гришина Олександр Константинов Олександр Пашков Анастасія Цимбалару Дар'я Рибак Костянтин Корецький Олена Стефанська Олександр Ярема

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Намібія

16 хвилин - Україна 2020

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Євген Силецький

Проїздом на експедиційних джипах по важкопрохідних дорогах Африканської країни Намібії та Замбії. У фільмі показані найяскравіші пам’ятки, міста, заповідники, дикі племена і тварини у їхньому природному середовищі.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Підкидьок

Україна 2019

Жанр Мелодрама

Режисер Дмитро Матов

В ролях Сергій Деньга Єфросинія Мельник Ксенія Мішина Олеся Власова Данило Мірешкін

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Бокс офіс

Персоналії

Юрій Синчишин

Актор/Акторка

Юра Свідерський

Актор/Акторка

Онлайн кінобаза України