Україна, наші дні. Пізньої осені 42-річного Марата викуповує з полону Олександрович, впливова людина з його минулого, наставник спортклубу. Так Марат повертається у рідне містечко, де не був багато років. І втрачає свободу.

Марат самотній, замкнутий, зосереджений. Знімає кімнату, працює в школі сторожем і кочегаром.

Одного разу на зупинці, чітким характерним жестом, Марата зупиняє незнайомець: Олександрович пропонує Марату справу, яка не буде важкою для нього, командира розвідроти... Марат змушений погодитися – і просить, щоб оплату передали батькам.

Вокзал, електричка – у вагоні Марат зустрічає свою давню шкільну любов Марту. Колись давно він поїхав до великого міста, вона чекала, але він так і не покликав за собою. За кілька годин нічного переїзду Марат вигадує собі сім'ю, будинок і тихе щасливе життя. А прощаючись на пероні, диктує Марті телефонний номер, що не існує.

Околиця міста, площа, – там запланований передвиборчий мітинг і концерт. Марат оглядає поліційне оточення, огорожі та людей в штатському. Його проводять у квартиру сусіднього будинку, де накритий стіл на кухні. Під кімнатою – льох, за ним підвал, коридор – і вузька полиця біля віконця. На полиці приготовано ​​снайперську гвинтівку.

Мітинг починається.

Тримаючи палець на гачку, Марат вирішує промахнутися...