Подружжя середнього віку, Надя і Михайло, біженці з Донецька, купують стареньку хату в селі. У Макіївці у Наді залишилась мати похилого віку, яка не захотіла переїжджати до столиці.

Надя і Михайло щойно відправили на навчання до Польщі єдиного сина Андрія, сподіваючись, відкрити йому нові перспективи в Європі.

Попередня господарка хати, Маша, пояснює, що продає її після смерті своєї бабусі через потребу в грошах. Онучка не попереджає нових господарів, що в хаті вона залишила усі сімейні реліквії та особисті речі бабусі. Нові господарі знаходять на стінах цілі покоління одного роду, старовинні фото прабабусь і прадідів, малих дітей та онуків.

Надя і Михайло намагаються зв’язатися з Машею і з її чоловіком Толіком, благаючи забрати сімейні реліквії. Але марно. Тим часом Надія знаходить в хаті невідправлені бабусині листи та усвідомлює, що вона дуже чекала своїх дітей та онуків, які перестали її провідувати. Сусідка Свєта, старенька мама якої дружила з померлою бабусею, передає новим господарям лист-заповіт, який бабуся просила передати її родичам, якщо сама їх так і не дочекається.

Після довгих вагань подружжя таки  читає лист бабусі Наді, і вирішує виконати її останню волю…

Сюжет кінолітопису зі свідченнями людей, які щось пам’ятають про голод в Україні 1933 року.

Голодомор — це масовий штучний голод, що був організований на території Української РСР у 1932–1933 роках керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР. Найбільше постраждала Україна, де від голоду загинули мільйони людей. Цей голод визнаний геноцидом українського народу. За оцінками демографів, загальна кількість жертв Голодомору становить 3–7 мільйонів осіб в Українській СРР. За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932–1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч — із дефіцитом народження.

Фільм створений з епізодів інтерв'ю Кіри Муратової (1934-2018) різних років.

«Моя мрія – зникнути, і щоб лишилися тільки фільми» – відома цитата режисерка про увічнення пам'яті самої себе. На знак пошани до заповіту і було знято цей фільм. Кіра Муратова говорить сама про себе та про свої фільми.