За мотивами американського серіалу «Younger», знятого за мотивами книги Памели Редмонд Сатран.

Життя 40-річної Ольги було безхмарним, поки заради молодої коханки її не залишив чоловік. Все б нічого, та всі сімейні заощадження колишній спустив на азартні ігри, залишивши жінку по вуха в боргах. Життєві обставини змушують Ольгу повернутися до роботи, яку вона давно кинула заради сім’ї. Вона намагається перезапустити свою кар’єру у видавничій справі. На кількох співбесідах їй відмовляють через вік. Усе змінює випадкова зустріч із 26-річним хлопцем Дімою, який приймає Ольгу за однолітку. Тоді героїня вирішує переписати біографію, «скинувши» 14 років, і розпочати нове, юне життя...

Історія чоловіка, який втратив п’ятьох членів родини під час авіаудару росіян по житловому будинку в Київській області. Минуло два роки, проте досі не ідентифіковані останки рідних Вадима. Отже, ховати йому немає кого.

Вадим — рибалка з Бородянки. У 2022 році місто було під окупацією. Росіяни обстрілювали будинки, під завалами опинилися рідні Вадима: мати, брат, дружина брата та її батьки. Розкопки почалися лише після звільнення міста українськими військами.

Рятувальники розбирають будинок та дістають тіла загиблих. Щодня Вадим спостерігає за розкопками. Знайдено 29 тіл, але ідентифікувати їх не вдалося.

2024 рік: Вадим досі не знайшов рідних. Єдине, що вціліло в пожежі та пов’язує Вадима з минулим життям, — це ключі від старого гаража.

Про молодого музиканта з карпатського селища Ворохта Петра Сказківа (1987-2021), який взимку 2013-го приїжджає до Києва на Революцію Гідності грати на барикадах й спілкуватися з демонстрантами. Зіткнення із силовиками стають все жорсткішими й Петру доводиться замінити цимбали на шолом та бронежилет. Повернувшись додому, він усвідомлює, що не може сидіти склавши руки, і їде грати свою музику для людей у щойно звільнених від окупації містах.

Петро Сказків народився 15 травня 1987 року у селищі міського типу Ворохта. Цимбаліст грав у рок-гурті «Джарап». Був учасником Революції Гідності. Став фіналістом шоу талантів. Помер 4 лютого 2021 року від раку легенів. Похований у Ворохті.

Фільм-монолог молодого патріота України.

Дмитро їздить з глибинки країни, з міста Бердичева до Києва на Євромайдан, щоб бути корисним своїй Україні. Він хоче жити і будувати нову демократичну Україну.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Бердичівські фрески.