Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

80 хвилин - Україна 2017

Про молодого музиканта з карпатського селища Ворохта Петра Сказківа (1987-2021), який взимку 2013-го приїжджає до Києва на Революцію Гідності грати на барикадах й спілкуватися з демонстрантами. Зіткнення із силовиками стають все жорсткішими й Петру доводиться замінити цимбали на шолом та бронежилет. Повернувшись додому, він усвідомлює, що не може сидіти склавши руки, і їде грати свою музику для людей у щойно звільнених від окупації містах.

Петро Сказків народився 15 травня 1987 року у селищі міського типу Ворохта. Цимбаліст грав у рок-гурті «Джарап». Був учасником Революції Гідності. Став фіналістом шоу талантів. Помер 4 лютого 2021 року від раку легенів. Похований у Ворохті.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Артефакт

10 хвилин - Україна 2014

Жанр Драма

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Олесь Юсипчук

В ролях Богдан Юсипчук Іван Майстренко Катерина Шевченко Давид Петросян Віктор Мігалчан Еліна Семоненко Олесь Якимчук

Людина за своєю натурою така, що готова вірити в будь-яку надприродну допомогу, лиш би самій при цьому не працювати. Проте, що таке віра в себе?

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Обережно! Червона ртуть!

75 хвилин - Україна 1995

Жанр Детектив

Категорія Повнометражний ігровий

Режисер Анатолій Іванов

В ролях Володимир Талашко Вадим Полікарпов Олег Масленніков Анатолій Лук'яненко Артур Лі Леонід Яновський Георгій Дрозд Вікторія Соколова

Вбито людину. Розслідуючи злочин, майор карного розшуку Анатолій Тополя зіткнувся з незвичайною обставиною – таємницею червоної ртуті, якоїсь синтетичної речовини, енергомісткість якої вища, ніж у плутонія. І веде ця таємниця у високі сфери влади.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Затемнення

Україна 2018

Жанр Мелодрама

Режисер Антон Азаров

В ролях Андрій Барило Олена Веліканова Богдан Буйлук Ірина Гришак Анастасія Шульга

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Бердичів-Київ: шлях в революцію

10 хвилин - Україна 2014

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Алла Міщук

Фільм-монолог молодого патріота України.

Дмитро їздить з глибинки країни, з міста Бердичева до Києва на Євромайдан, щоб бути корисним своїй Україні. Він хоче жити і будувати нову демократичну Україну.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Бердичівські фрески.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Покоївка

Україна 2017

Жанр Мелодрама

Режисер Олег Масленніков

В ролях Катерина Стулова Максим Радугін Роман Полянський Даша Легейда Юлія Гершанік Олег Масленніков Ірина Новак Дмитро Сарансков Микита Пархоменко

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Тарас Шевченко: останні день і ніч

Україна 1992

Жанр Документальний Історичний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Олександр Косинов

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

У пошуках істини. Фатальна любов Богдана Хмельницького

45 хвилин - 2009

Режисер Олексій Уманський

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

На переломі

Україна 1991

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Ізраїль Гольдштейн

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Вічне небо

Україна 2012

Жанр Документальний

Категорія Повнометражний документальний

Режисер Ольга Самолевська

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Бокс офіс

Персоналії

Алла Папка (Михайленко)

Акторка

Онлайн кінобаза України