Влад мріє про гори й чує слова вірша від невідомого голосу. Він прокидається від будильника, спершу вважає, що все гаразд, але розуміє, що проспав. Швидко збирається, поспішає, але не встигає на маршрутку. Приходить на роботу, відчуває, що життя сіре й нудне. На столі фото з горами, яке нагадує про його сон. Приходить начальник і каже, що треба доглянути за котом. Влад незадоволений, але погоджується. Розмовляє з котом. Кіт говорить віршами. Герой розуміє, що саме тварина хоче сказати, і до чого це все веде.

Влад робить першу спробу змінити ситуацію, йде до дверей, щоб піти, але начальник тисне на страх, і герой ламається, повертається назад. Кіт знову надихає його. Влад іде, щоб звільнитися, і начальник пропонує йому нову посаду, яку він давно хотів. Влад застигає від здивування. Спершу погоджується, потім згадує своє минуле життя, розуміє свій вибір і йде. Влад обертається до кота з великою вдячністю та каже «Дякую». Кіт починає читати вірш, і водночас ми бачимо кадри, як герой вже рухається назустріч своїй мрії.

Влад збирає речі, бере камеру, робить фотографії, вирушає у подорожі та гуляє горами.

Це не просто фільм. Це історія, яка могла трапитись з кожним.

Василь – хлопець, який живе швидко, голосно й зовні весело. Але за цим – глибока внутрішня порожнеча, нездатність приймати себе й постійна потреба у схваленні. Алкоголь, подарунки, гучні компанії – все це лише спроба не залишитись наодинці зі своїми страхами. Він шукає любов, але боїться щирості. Він хоче пробачення, але не розуміє, що воно не дається просто так.

Це фільм про шлях. Про падіння і надію. Про те, як важливо мати поруч тих, хто бачить у тобі більше, ніж ти сам бачиш у собі.

Це фільм про відповідальність, про вчинки, які говорять гучніше за слова, і про те, що шлях до кращого себе – завжди поруч, хоч і нелегкий.

Знято на Прикарпатті, в селі Старуня.

Головний герой фільму – це час у провінційному місті, який обчислюється не хвилинами, годинами чи днями, а певними подіями.

Фільм входить до альманаху короткометражних фільмів Місцеві.