Рецензія

Фільм Крути 1918 вийшов класичним представником молодого українського кіно. Це вже не пуста патріотична агітка на кшталт Червоного від Зази Буадзе, адже автори намагалися змайструвати кіно за сучасними лекалами з декількома сюжетними лініями. В той же час з екрану стирчать вуха театрального декадансу, ідеальним представником якого став недавній Таємний щоденник Симона Петлюри від Олеся Янчука. Мова героїв виключно солов’їна, мат не вживається навіть тоді, коли навколо свистять кулі, а кохання молодих людей закінчується максимум млосними поглядами. Ця вихолощеність та надмірна театралізованість персонажів та діалогів не чіпляє. А бідність відеоряду та бутафорність екшн сцен перетворює зображуване на екрані на фарс. Головне, чого не вистачає фільму Крути 1918 – цільного бачення того, чим він має бути. Якщо це історичне батальне кіно, то де нормальна війна? Якщо шпигунська історія, то замало подробиць хитрих планів наших та ворогів. Якщо ж драма, то чому співчуваєш героям лише один раз – під час виконання гімну? Одним словом, важко зрозуміти, чи фільм намагається підігріти патріотизм публіки, чи, навпаки, лише на нього й розраховує. Повна рецензія за посиланням: https://bit.ly/2sTIAxC

Рецензія

На початку лютого 2019 року у вітчизняний широкий прокат вийшов історичний художній фільм «Крути 1918». Стрічку створено продакшном Good Morning Film, за підтримки Держкіно України, за сценарієм Костянтина Коновалова. Режисером і співавтором сценарію став Олексій Шапарєв, який раніше працював над такими фільмами як «Гвардія» та «Правило бою». Стрічка присвячена 100-річчю бою під Крутами взимку 1918 року. На фоні революційних подій в країні двоє братів, Андрій (Євген Ламах) і Олекса (Андрій Федінчик), закохуються у Софію (Надія Коверська). У «Крутах 1918» зібрано надзвичайно різноманітний акторський склад, майже на 100 процентів – із українців. Виключення склав лише польский актор, Томаш Собчак, який зіграв німецького таємного агента Берга, (він мав відчутний польский акцент, що трохи збентежувало). Окрім головних героїв, ролі у фільмі виконали Олексій Тритенко, Наталя Васько, Віталій Салій, Євген Нищук, Роман Ясіновський і багато інших досвідчених і молодих акторів. Музику до фільму написав італійський композитор Марко Моріні, а пісні у виконанні Христини Соловій та гурту «Гайдамаки» стали саундтреками. Основні зйомки велися в Києві, в Косому капонірі. Станцію Крути втілили в селі Сигнаївка на Черкащині. Безпосередньо бій знімали біля села Підгірці, що під Києвом. Участь у зйомках брали військовослужбовці Нацгвардії України, реконструктори з Києва та Вінниці, а також ветерани війни на Донбасі. Було використано близько 2 тисяч одиниць зброї початку XX століття, що не лише правдоподібно виглядала в кадрі, а й стріляла, холостими патронами. Завдяки роботі художників-постановників і костюмерів була досягнута також реалістичність у декораціях і зовнішньому вигляді героїв. Позитивне враження також справляє ставлення до іноземних мов у «Крутах 1918». Німецька, французька та російська мови в діалогах персонажів даються з субтитрами, а не псуються озвучанням. Найяскравіший приклад володіння іноземною мовою у фільмі – роль французького чиновника Поля у виконанні Владислава Нікітюка. Чи так само добре йдуть справи у решті елементів картини? Найбільше запитань викликає драматургічна складова фільму. Сили оповіді розподілилися не так, як заявлялося в анотації чи в трейлері. Найбільше уваги привертав не головний герой, Андрій Савицький, а 2 антагоністи – його брат Олекса та червоний командир Муравйов у виконанні Віталія Салія. Ці персонажі були краще прописані, так, що їх якнайповніше міг відчути глядач, їм було приділено неймовірну кількість уваги. На їх фоні Андрій просто загубився. І загубився настільки, що постало питання – а хто взагалі головний герой у цьому фільмі? Було видно, що сценаристам не дуже цікаво було працювати над цим персонажем. Якби замість Андрія на місце головних дійових осіб стало декілька солдатів з його сотні (як то Володя, Валерик і Григорій Піпський), то історія заграла б новими фарбами. Завдяки тому, що найкращим чином глядач мав змогу «роздивитися» командира Муравйова, було зрозуміло, хто тут найбільш виплеканий елемент історії. Схиблений жорстокий морфініст, він виправдовував кожну секунду екранного часу. Олекса Савицький у виконанні Андрія Федінчика так само яскраво існував у фільмі. Це був не просто офіцер УНР, а таємний агент із манерами Джеймса Бонда. Акторові надзвичайно пасував такий образ. У прагненні розвинути шпигунську лінію, дякувати Богові, залишився ентузіазм на роботу з атмосферою сотні Студентського куреня. Мікроситуації, що виникали між бійцями (багатьом з них не було й 20), доводили, що вони – ще діти, на долю яких випали серйозні випробування. Тут можна провести паралелі з нашими добровольцями на Донбасі, де вчорашня молодь змушена швидко подорослішати. Любовну лінію сюди помістили для того, щоб якось виправдати конфлікт між братами. Є Софія між Андрієм і Олексою – є контраст, нема Софії – різниця відсутня. Батальні сцени захоплення «Арсеналу» та битви під Крутами справили враження на глядача цілісно. Видно було, що сценаристи, або ж режисери монтажу, не хотіли перетягувати тривалість цих епізодів на екрані. Незначне їх подовження не погіршило б ситуацію. У підсумку можна сказати, що «Крути 1918» - приклад того, як вітчизняний кінематограф напрацьовує досвід у створенні історичного кіно. Безумовно, нам ще багато чого належить відшліфовувати у цьому жанрі. Але творчість - на те й творчість, щоб пробувати та досягати успіху чи помилятися.

Відверто слабке кіно 4 з 10

Рецензія