Review

«ВІДДАНА»: НАГАДУВАННЯ ПРО ПИТАННЯ ВИБОРУ Граційні костюми та образна примхливість, пристрасті, приховані за вишуканими манерами – те, що характеризує новий фільм «Віддана» за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Автори твору та його екранізації переносять нас у Станіславів XIX сторіччя, де сплелися традиції представників різноманітних культур. Де прийоми гостей та споживання їжі були справжнім ритуалом, до якого ставилися вкрай уважно та делікатно. Де відповідальною за це, як і за багато інших хатніх завдань, є служниця Стефанія. Де вони із пані Аделею роками не розуміють, хто вони одна одній, адже після пожежі в дитинстві виросли разом, – сестри, подруги, чи служниця із господинею. Сам по собі фільм не може залишити глядача у стані байдужості, адже в кожній людині, особливо в жінці, прихована та сама Стефанія, що щиро любить і сама від цього страждає, намагається зробити якнайкраще і водночас відчуває втому. Навіть якщо хто і не бачить схожості із її образом, то напевно хоч раз у житті переживав період невизначеності вибору: піти чи залишитись, відстояти чи промовчати. Цей «період» у неї довжиною у багато років, бо вони із Аделею щиро прив’язані одна до одної, водночас Аделя не може без неї у побутовому плані. Таке психологічне нашарування смислів чудово демонструється як у режисерському рішенні, так і в бездоганній грі двох головних акторок. Приємно дивує і природність відтворення образів усіх героїв, включаючи другорядних, начебто задіяні актори самі виросли у той час і в ту епоху. Милуєшся справжністю декорацій, активним розвитком сюжетної лінії, майстерно побудованими та обіграними діалогами, в яких іноді до точності відтворюється текст роману. Та все одно не можна не сказати про фактори, які викликають питання та сумнів щодо однозначності захвату від першого враження. Під час приготування страв Стефа розмовляє із рибами, і вони прямо із води починають їй відповідати. Елемент казки, можна сказати і так. Але в силу того, що цей момент кинутий напризволяще і ніяк не розвивається драматургічно, а «казковість» особливо не повторюється та взагалі включена «краплинами» у життєву драму, то подібний прийом здається недоречним. Елементи «вибіркової містики» повторюються, коли Стефа в пориві розпачу викидає вже приготовлену страву у вікно, а риби вискакують та пливуть, або ж під час її діалогів із портретами. Однак все це також виглядає досить дивним у контексті заданого жанру, бо містика має бути або заявлена на глобальному рівні, або не включатися взагалі, і не в тій драматургії, де ставиться акцент на людських стосунках в контексті історії. Водночас зовні такі сцени нагадують елементи мультиплікації, що трохи оживляє буденно-побутові сцени, а тому цілком виправдовує режисерське рішення. Виникає відчуття неоднозначності і розподілення на сцени із окремими назвами: з одного боку, хочеться бачити цільність лінії розвитку, водночас вбачається спорідненість із літературним принципом виокремлення життєвих ситуацій, як в романі. Хотілося би побачити більше екскурсу у сцени дитинства, і не вкрапленням, а окремою лінією, яка також має свій розвиток – можливо, у вигляді більш частих спогадів головних героїнь. Однак прискіпуватися можна довго, головне – відчуття плинності часу та глибини почуттів, що залишилося після перегляду. А усе описане якраз і привертає увагу багатогранністю драматургічних втілень та сценічних вирішень. Розглядаючи всі складові на позитивному рівні, вбачається гармонійний симбіоз драми та балади, соціальності та казковості. І звичайно – складність відтвореної роботи не може не викликати величезної поваги.

Review

Повнометражний фільм «Віддана», екранізація роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович, вийшла у вітчизняний кінопрокат. Масштабна фантазійна драма виробництва кіностудії Film.UA стала знаковою кіноподією нового десятиліття. Це історія про Аделю Анґер та Стефанію Чорненько, - панну й служницю. Їх було виховано разом через трагічну обставину – пожежу, в якій загинули мати Аделі та батьки Стефанії. 25 років нерозлучності дівчат зробили їх близькими людьми. Складно зрозуміти, хто вони є одна одній - сестрами, подругами чи господинею й служницею. Любов і ревнощі, таємниці та недомовленості разом утворюють проникливу атмосферу, де реальність і вигадка йдуть поруч. Спершу стрічку планувалося створювати в копродукції з Польщею, але, зрештою, її виробником стала лише Україна. Інтернаціоналізм, все ж таки, проявився в акторському складі: Польща (Маріанна Янушевич – Стефанія Чорненько, Себастьян Цибульський – Ернест Торн) та Грузія (Важа Годердзішвілі – Велвеле). Команда, що створювала «Віддану», вражає своєю професійністю, оригінальністю та самобутністю. Цей фільм являє собою приклад того, як кінематограф вірить у сміливі експерименти. Потрібні приклади? Будь ласка: повнометражний дебют режисерки Христини Сиволап; акторський дебют акторки Маріанни Янушевич; саундтрек – дуетна пісня Юлії Саніної та Тіни Кароль «Вільна», авторка тексту якої – Alyona Alyona; композитор – Євген Філатов; художниця з костюмів – Леся Патока. Результат їх творчості – просто неймовірний. Кожен кадр фільму – ефектна ретельна робота, що одразу занурює глядача в історію. Оскільки події відбуваються в Станіславові (Івано-Франківську) початку ХХ століття, спочатку й хотіли знімати в Івано-Франківську. Там навіть вже було знайдено відповідний особняк для інтер’єрних епізодів. Але, на жаль, не з усіма його жителями вдалося домовитися. До того ж, заважали елементи сучасної забудови. Тому, в кінцевому випадку, локації «Відданої» стали сплетінням павільйонів Film.UA, Чернівецького драматичного театрі імені Ольги Кобилянської та села Ніжиловичі Київської області. Оператор фільму, Олексій Ламах, майстерно передав чуттєвість атмосфери твору. Відверті кадри не залишали відчуття вульгарності, а кулінарні сцени наче передавали смак і аромат страв крізь екран. Книга, багата на описи оточуючого середовища історії, зумовила його насиченість і у фільмі. Завдяки арт-директору, Олександру Батєнєву, характерні елементи тієї доби, що фігурували в картині, набули своєї реалістичності, як от фотопластикон. Для одного з епізодів його фасад було відтворено в натуральному розмірі з урахуванням найменших дрібниць. Олександр Суворов, відповідальний за спецефекти, додав «Відданій» певної казковості: завдяки йому ми віримо в те, що лини пливуть небом, а фамільні портрети оживають. Одна з характерних рис «Відданої» - яскравий акторський склад. Кожен із персонажів, основних чи другорядних, зробив свій внесок до неповторної органіки оповіді. Алеся Романова, Роман Луцький, Олександр Кобзар, Сергій Волосовець, Ада Роговцева, Катерина Кухар, Євген Янович, Наталя Васько, Ірма Вітовська, Ясін Фараджаллах, Марина Кошкіна – голова йде обертом від того, скільки різноманітного таланту тут зібралося. «Віддана» говорить про любов і самопожертву, про ілюзію та дійсність. Для кожної людини в них – своя правда: чи бути їм важким обухом по голові чи легким, майже невагомим, порухом вітру…