Рецензія

Фільм мені пощастило побачити торік в рамках відбору на премію Кіноколо. А ще раніше поталанило побувати в "тарілці", яка задумувалася як світломузичний театр, а стала лиш актовим залом поряд із архівом КДБ та Комуністичної партії України, а далі - Інститутом науково-технічної інформації. Особистість Флоріана - непересічна, він поєднав таланти архітектура, живописця, музиканта й кінематографіста. Дивитися на його життя - немов споглядати за якоюсь металюдиною, хтось назвав би його сучасним Барановим-Россіне, а інші - міським божевільним. Зокрема, так точно вважав Вагіф Алієв, чий Ocean Mall мав поглинути творіння Флоріана під час будівництва\реконструкції. Це ще один великий пласт фільму, який мені врізався у пам'ять, - боротьба пенсіонера-архітектора та його прихильників із забудовником, що задумав знищити модерністську споруду. Сцени зустрічей візіонера Флоріана та опортуніста Вагіфа дуже показові у фільмі. А ще мені запам'яталися зустрічі активістів з Фондом держмайна, який би мав посприяти захисту державної культурної спадщини під час узгодження проєкту забудовника, а натомість глядачі бачать абсолютно зневажливе і незацікавлене ставлення тодішнього керівництва ФДМУ до "тарілки" та активістів. Мене ці сцени зачепили, тому я не сильно здивувався, коли згодом тодішнього очільника Фонду Дмитра Сенниченка звинуватили у розкраданні та відмиванні 10 мільярдів гривень, після чого непримиримий борець з корупцією чкурнув з країни. "Нескінченність за Флоріаном" - дійсно крута та багатошарова документальна робота про людей та історію, яких ми знаємо недостатньо добре.