Рецензія

"Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука на премії кінокритиків Кіноколо у 2022 році здійняв фурор, як "Все, завжди і водночас" на Оскарі, зібравши купу нагород. Це кримінальна драма про сімейні цінності, замішана на місцевому колориті в стилі Мартіна Мак-Дони чи серіалу "Ваша честь". Дія відбуваєтсья на Буковині під час святкування Маланки, що додає містичного колориту, який захоплював з першого трейлера. Одним словом, це Нове українське кіно, яке варто подивитися.

«Памфір» — повне відображення збоченої натури його «творця». СВО в українській кінематографії «Я не хочу розважати глядача, я хочу розбивати його очікування» /Дмитро Сухолиткий-Собчук/ Драматургійні «фішки» в його фільмах — як мертвому припарки. Бо стрічки — без душі і серця. Ніби викидні. Кидається в око штучність історій і характерів. Натомість — епатаж заради епатажу. Суцільний. Бо ж він чув на лекціях у виші, що кіно, тіпа, не має лишати глядача байдужим. От він щосили і вийожується, аби по-максимуму спровокувати й ошелешити глядача. Шок — не як засіб, а самоціль. Кінцева мета. Ото і весь його «академізм». Ср@ний. До того ж, судячи з «Памфіру» — буквальний. Аби вразити, «творець» вдається до найзбоченіших форм. От і жруть персонажі лайно. А шо тут такого, якщо наш «фелліні» так бачить?! Тим більше, коли йдеться про дітей загиблого АТОвця. І справді, чому б комусь не примусити їх скуштувати екскрементів. І яке ж «високе мистецтво» без відчайдушної мастурбації. Та без цього — не бути шедевру! Якщо ж персонажі займаються сексом, то чому б партнерці у підтвердження щирості своїх почуттів не погризти партнерові нігті на ногах? У його кіні, хіба що відтинання голови немає. А все інше — в наявності. Герої не викликають емпатії, історії не чіпляють і не затягують, бо зануритися у ці морально-психологічні, ментальні нечистоті притомній людині не видається можливим. Відраза, огида, антиестетика, антимораль, підступний і підлий антиукраїнізм — ось «художній» стиль Сухолиткого-Собчука. Моральна потвора не може не знімати потворного кіна. Але зараз у нас — цілий тренд такий. Чим гірше — тим краще. Хто влучніше й більше плюне у людську та національну гідність українців, той і виграв. Український глядач позбавлений свого кіна. Бо якщо він прийде на сеанс, то побачить якісь потворні, маячливі фантасмагорії зі штучно створеними персонажами шокуюче карикатурних, ущербних, дегенеративних, жорстоких, збочених українців. Таких, як у «Памфірі». Там лише обгортка українська, а всередині замість їстівного — відомо що. Ніби творці — не українці, а московити, що знімають фільм відповідно своїм уявленням про українців та наративам кремлівської пропаганди. Це масована й системна дегуманізація українців, аби викликати до них відразу і зневагу. Безкінечні помиї. Де повно лайна, руского матюччя та іншої скверни, але немає душі, серця, світла, тепла, ніжності, надії. Української сутності, самості. Ось у чому наші «митці» змагаються між собою. За «Дзигу». Хтось та й обов'язково отримає. І чому б не той самий сухолиткий.