Марічка завжди славилася як перша красуня у прикордонному буковинському селі. Не один показний хлопець намагався одружитися з нею, аби та готувала для нього борщі та чекала з роботи в оточенні діточок, проте сама дівчина бачила свою долю трохи інакше. Кинувши все, вона прямує до міста, щоб навчитися музичній грамоті й прославитися завдяки власному таланту. Маестро Ліберзон, до будинку якого направили її обізнані люди, пообіцяв дати їй уроки, щоб виконати дівочі мрії, проте натомість вона за це повинна була прибирати в його будинку та виконувати накази господарського напряму.

Дівчина з села ніколи не боїться фізичної праці, тому такі умови її цілком влаштовували. Знайшовши вчителя й житло одночасно, вона терпляче чекала обіцяного навчання, день за днем все більше й більше перетворюючись на просту служницю. Не отримуючи від хазяїна знань, Марічка отримала можливість відвідувати з його сім'єю усі світські заходи, одним з яких була вистава про Дон Жуана. Заразившись пригодами і пристрастю, дівчина стала мріяти про рішучого та безстрашного чоловіка, який з'явився в її житті у вигляді солдата-агітатора. Він забрав дівчину з будинку музиканта, проте загострення військових дій змусило його тікати з міста, а Марічка залишилася ні з чим...

Фільм створений з мотивами творів Франца Кафки («Співачка Жозефіна або Мишачий Народ», «Дослідження одного Собаки», «Митець Голоду», «Старовинний Запис», «Відмова», Діти на Дорозі», «Нудьга», «Америка»), об'єднаних єдиним сюжетом, являє собою документальний репортаж із вигаданого світу.

Театр, в якому ховаються люди – дорослі і діти, що влаштували свій побут в різних куточках будівлі, ззовні обложений навалою диких кочовиків. Прибульці поки що не наважуються на контакт з мешканцями театру, але тримають їх в постійній напрузі. Справжній кумир мешканців театру – співачка Жозефіна, поділяє тривоги своєї спільноти, проте весь час вимагає особливої уваги до своєї персони. Зрештою, її мистецтво не є чимось особливим – її вереск – природна мова всіх мешканців.

Жозефіна претендує на виключне обожнення. Саме тому вона ревно відноситься до заїзного хлопчика-іноземця, який демонструє сеанси голоду і відволікає людей від уваги до діви.

Втім влада Жозефіни – непереборна, бо її голос і є уособленням голосу народу, що живе своїм тривожним буденним життям в парадоксальних умовах.