За однойменною п’єсою Оксани Гриценко.

Женя Горобчик – київський фотограф родом із Жашкова, якого дуже люблять жінки. Він шукає роботу, але випадково знаходить нове кохання. Але у Жені вже є дружина і син, а ще колишня дружина і купа проблем. Він розривається між ними й вирішує, що краще вже під поїзд, ніж так далі.

Мікеле живе життям звичайного підлітка в сонячній Італії. Одного дня все перевертається з ніг на голову, і він змушений вирушати у далеку подорож до маленького села в Карпатах, де, як виявилось, у нього є дідусь! Перше знайомство відразу йде не за планом – дід виявляється тим ще буркотливим стариганем, який не знає жодного слова ані англійською, ані італійською.

Та й українська Бережниця – не Генуя. Тож онук планує якнайшвидше повернутись додому, але, схоже, він тут застряг… Стосунки діда й онука перетворюється на битву двох поколінь, але врешті-решт вони обидва дізнаються про велике значення сім'ї та компромісу.

Головним героєм фільму є київський архітектор, художник, музикант, поет і теоретик Флоріан Юр’єв. Він відомий передусім як автор архітектурного проєкту київської «Літаючої тарілки» на Либідській площі, а також герба Києва у вигляді гілки каштану.

Основна сюжетна лінія фільму відтворює історію київської «Літаючої тарілки» Фільм відстежує протистояння між архітектором Флоріаном Юр’євим та корумпованими посадовцями й забудовниками, що планували перетворити цю знамениту будівлю на вхідну групу торговельного центру Ocean Mall. На противагу цьому, в жовтні 2020-го року будівля «Літаючої тарілки» дістала статус пам’ятки архітектури та монументального мистецтва.

У фільмі ідеться також про інші деталі життя та творчості Флоріана Юр’єва: наприклад, про його теорію «музики кольору» та синтезу мистецтв. У фільмі використано фрагменти експериментальних кіноробіт Флоріана Юр’єва, що були створені в 1970-тих роках і вважалися втраченими.

Цей проєкт є продовженням короткометражного фільму Олексія Радинського «Колір фасаду: синій» (2019).