Другий фільм із серії «Народи України: минуле, сучасне, майбутнє».

Стрічка розповідає про історію виникнення німецьких поселень в Україні, взаємовпливи культур німецького та українського народів, про репресії, яких зазнали німці за часів сталінізму, про реалії їх сьогоднішнього буття, після повернення в Україну.

За мотивами п’єси Неди Нежданової.

Пронизлива і парадоксальна історія про дівчину, яка пережила репресії та голод 1933-го.

Сюжет фільму базується на проведенні репетицій в театрі глухих, де показується складний процес роботи слабочуючих режисерів та акторів. Їх постійний пошук форм, образів та унікальних способів передачі всієї драматургії глядачу без жодного слова. Це як німий кінематограф на перших своїх кроках, це саме та універсальна і міжнародна мова жестів і пластики. Крім того, між репетиціями, ми бачимо «залаштунки» театру – роботу і побут таких само нечуючих освітлювачів, гримерів, костюмерів.

В перервах актори згадують історії з театрального життя, курйози та свої проблеми в пристосуванні до світу людей без вад слуху. 

Центральний персонаж фільму – Заслужений артист України та актор першого складу театру від самого його заснування, Василь Стьопкін, проводить нас по історії театру. Періодично, кадри сучасності змінюються на кінохроніку і виникають образи театру в минулому, де ми бачимо молодого Стьопкіна, а потім знову повертаємось в сучасність.