У листопаді 1988 року режисер Анатолій Сирих зустрівся в Тбілісі з Сергієм Параджановим, щоб зняти про нього документальний фільм-портрет. Проте Параджанов був явно не налаштований на розмову про своє мистецтво. Як компроміс, Сирих пропонує розмовляти про художника та час, на що Параджанов відразу повідомляє, що зранку в нього горлом пішла кров.

Втомлений, ображений режисер «Тіней забутих предків» забороняє Сирих знімати його на камеру. Він погоджується лише говорити, згадуючи уривками про найбільш неприємні моменти свого життя: переслідування та обвинувачення в гомосексуальності, цькування та залякування. Паралельно з цим Сирих показує кадри з виставки, присвяченої режисеру та кадри з незнятого ним фільму «Київські фрески». Завершується ж все вельми пророцькими словами Параджанова, що державі він буде потрібен лише тоді, коли опиниться в труні. За два роки Параджанова не стане, а його фігура відразу увійде до пантеону найважливіших режисерів як в Україні, так і за її межами.

Недалеко від річки стоїть великий будинок. У ньому живе Петро Гусаров з чотирма дітьми і тещею, єдиною і повноправною господинею будинку. Все своє життя Петро мріяв возвеличитися, стати господарем будинку, який сам побудував. Він хоче отримати маленьку посаду в річковому порту, де зараз працює вантажником, щоби хоча б наприкінці життя побути начальником.

Приходить день, і його молодшу дочку беруть заміж в родину бізнесменів – судновласників, які входять до ради директорів порту. Петі дарована гарна посада по складській частині. І ось настає весілля, але наречена йде з весілля, передавши через подружку, що це весілля було помилкою.

Ігор найкращий організатор весіль, він аналізує клієнтів до дрібниць, та немов читає їх думки. Він втілює найзаповітніші мрії, для нього немає слова «неможливо». Але після останнього замовлення Ігор не може знайти собі місця. Гучні вечірки та гулянки, бійки у барах та на рингу, ніщо не може повернути йому смак до життя. Тому він відправляється у лісний будинок до сім’ї свого брата, щоб знайти там душевний спокій, але вони не залишають його минуле без уваги.

Брат з дружиною намагаються йому допомогти і розуміють, що ще не все втрачено і розбите серце Ігоря можна врятувати. Але часу обмаль!

Історія протистояння українського футбольного клубу та його тренера двом політичним кланам. У своїй боротьбі за владу представники партійної еліти та високопосадовці КДБ намагаються використати успіхи українського клубу, який тріумфально виграє Кубок кубків УЄФА 2 травня 1986 року.

Прототипами героїв фільму стали реальні історичні особи. Центральна постать стрічки – тренер, який змушений протистояти високопоставленим силовикам та водночас вести команду до перемоги в небезпечні для українського суспільства часи.