Три жінки, три історії. Всі вони різні і за віком, і за характером, і у кожної є своя таємниця.

Ольга, Ніка і Валентина працюють у «Кафе на Садовій» і мріють про жіноче щастя. Ольга, відсидівши замість чоловіка у в’язниці, намагається повернути свого сина, якого чоловік-зрадник віддав під опіку в іншу сім'ю. Валентина не може визнати, що за вічним протистоянням з власником кафе приховується справжня любов. Ніка, втікши від багатих батьків і зради, намагається розпочати нове життя серед простих і чесних людей. Щоб знайти свою справжню любов, кожній із них потрібно пройти нелегкий шлях. Але у всіх складних життєвих ситуаціях жінки завжди підтримують одна одну і зовсім скоро стають справжніми подругами.

Дві дівчинки з дитбудинку, дві найкращі подруги – Ніна та Ірина – смертельно посварилися, коли були зовсім ще молодими. Андрій, в якого була закохана Ірина, зрадив її з Ніною. Не тямлячи себе від люті та образи, Ірина порушила закон і була засуджена. І навіть там не змогла пробачити подрузі зраду. І Андрія не пробачила. Ірина до цього часу була вже вагітна, але повідомити про це Ніні вона не встигла.

Подруги розійшлися, не думаючи, що через багато років доля зведе їх знову. Андрій зник, як у воду канув. Ірина відмовилася від дочки, яку народила на зоні, і так вийшло, що Ніна удочерила дівчинку, не знаючи, хто її мати. І виростила її.

Пройшли роки, і Ірина знову з’явилася в житті Ніни. Ніхто не знав про те, що насправді відбулося двадцять років тому – ні Ніна, ні Ірина, ні Андрій, який, як виявилося, виїхав за океан і тепер став розшукувати Ірину. Точніше – свою доньку. У нього були серйозні причини згадати події двадцятирічної давності.

Життя 39-річної доброї і відповідальної Олени мало чим відрізнялося від її ровесниць: вже давно усталений шлюб, двоє дітей, звична робота… Олена щиро вірила, що знає наперед своє подальше легко передбачуване життя: прийде час – вона вийде на пенсію, вони з чоловіком Миколою, нарешті, куплять дачу, посадять сад… Але одного разу на порозі будинку з’являється її молодша сестра Рита – улюблениця їх матері, красуня з темним минулим. Амбітна, заздрісна, лицемірна, вміло зображає янголятка, Рита в лічені дні налаштовує всю сім’ю проти Олени, прагнучи зайняти її місце.

Раптова смерть сина, зрада чоловіка, втрата роботи, серйозна сварка з донькою і, як вишенька на торті, – сліпе переконання матері – Зінаїди Петрівни, що «Ріточка» тут зовсім ні до чого – що це сама Олена виявилася такою нікчемною дочкою, дружиною і матір’ю – призводять зневірену жінку вночі на міст. Будучи впевненою, що її життя в сорок років вже закінчене і нічого не можна виправити, п’яна Олена намагається накласти на себе руки. Але за примхою долі на мосту виявляється ще одна людина – холоднокровний цинічний Михайло, давно зневірений в людях. Він приїхав сюди, щоб вшанувати пам’ять сестри, яка рівно два роки тому в таку ж ніч кинулася з цього ж моста.

Не зумівши свого часу зупинити сестру, Михайло робить «роботу над помилками» – стягує з поручнів Олену. Він дуже злий на себе, тому що не горить бажанням втручатися в чиєсь життя, і тим більше брати на себе відповідальність за цю неадекватну п’яну дамочку, яка встигає охрестити його «маніяком». Але і кинути Олену він теж не може, тому що розуміє: тільки варто йому поїхати – вона закінчить розпочате. Будучи загнаним в кут, розсерджений Михайло запихає обурену Олену в машину і везе в нове життя, щоб довести зневіреній жінці, що «з моста вона завжди встигне»…