Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

Пробач

Україна 2016

Жанр Мелодрама

Режисер Роман Барабаш

В ролях Ольга Павловець Ілля Алексєєв Артем Позняк Аліса Лукшина Костянтин Чорнокрилюк

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Нитки

15 хвилин - Україна 2019

Жанр Жахи

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Устин Данчук

В ролях Андрій Богун Ізабелла Олійник Микола Степаненко

Молода дівчина протестує проти батьків і несвідомо потрапляє під вплив таємничого кравця, який нитками пронизує не тільки тканину, але й розум.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 4

Поверни моє кохання

Росія Україна 2014

Жанр Мелодрама

Режисер Євген Баранов

В ролях Олеся Фаттахова Станіслав Бондаренко Дмитро Пчела Настасья Самбурська

Юна і трохи наївна віолончелістка Віра майже одночасно знайомиться з двома абсолютно різними чоловіками: художником Владом і бізнесменом Антоном. Добродушний нехлюй Влад – син і спадкоємець олігарха Сергія Орлова, на якого Влад з дитинства злий через те, що той кинув його матір. Але, головне, Влад звинувачує батька в самогубство своєї коханої дівчини Олени. Амбіційний і розважливий Антон – зять того ж Орлова, працює в компанії тестя і сподівається очолити її.
Але саме Антону Віра віддає своє перше кохання, навіть не підозрюючи, що той одружений. Віра чекає, коли Антон зробить їй пропозицію, але Антон зізнається Вірі, що у нього є дружина. Віра вражена, але вона так шалено закохана в Антона, що погоджується бути просто його коханкою.

Психічно неврівноважена дружина Антона – Ілона, дізнавшись про роман чоловіка, б'є Віру так сильно, що калічить їй руку, через що Віра більше ніколи не зможе грати на віолончелі. Незабаром Віра дізнається, що вагітна від Антона, який кидає її.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Кольорові асоціації Марії Банник

20 хвилин - Україна 1992

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Віталій Сивак Ігор Недужко

Фільм про творчість художниці-авангардистки Марії Банник, її дивовижні гобелени.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Казка про Довбуша

15 хвилин - Україна 2002

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Володимир Цивінський

В ролях Ірма Вітовська Ростислав Держипільський Володимир Кокотунов

Спроба відтворення історії, розказаній у народній пісні «Ой під гаєм зелененьким».

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Лекції для домогосподарок

105 хвилин - Росія Україна 2012

Жанр Мелодрама

Режисер Олег Туранський

В ролях Кирило Рубцов Ольга Гришина Борис Хвошнянський Наталі Дюфрес Кирило Кяро Тетяна Ляліна Лариса Руснак Володимир Ямненко Ольга Сторожук

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Самоізоляція

6 хвилин - Україна 2020

Жанр Драма Трилер

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Євгеній Леоновець

В ролях Євгеній Леоновець

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Моя дружина хвора шизофренією

74 хвилин - Україна 2006

Жанр Драма

Категорія Повнометражний ігровий

Режисер Олександр Столяров

В ролях Юлія Большинська Олександр Столяров Ліна Будник Юрій Самсонов Олександр Постоленко

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Війна. Український рахунок

Україна 2001

Жанр Документальний Історичний

Режисер Сергій Буковський

Серіал присвячений долі України у Другій світовій війні 1939-1945 рр.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

На лінії вогню

43 хвилин - Україна 2014

Жанр Документальний

Режисер Сергій Якименко

Фільм показує яка є справжня війна на сході України. І тут зовсім не так, як у героїчних фільмах, тут все по справжньому: бій, зброя, втрати, переживання рідних…

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Онлайн кінобаза України