Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

10 хвилин - Україна 2018

В ролях Олена Бондарєва-Рєпіна Іван Кононенко Сергій Ліхей Світлана Брагіна Вадим Залеський

У спробі знайти актора на роль Заїньки в дитячу вистави головному режисерові Задрищенського районного театру доводиться дати оголошення про пошук актора з народу. На електронну адресу театру починають надходити сотні відео від простих людей, які мріють про акторську кар'єру.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Мала

23 хвилин - Ізраїль Україна 2018

Жанр Драма

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Дар'я Турецька

В ролях Анастасія Файн Юрій Потапенко

Під час оформлення еміграційних документів Аня дізнається, що її тато, якого вона не бачила 20 років, досі є тією людиною, що мусить поставити свій підпис у графі «батько» та надати їй дозвіл на краще майбутнє.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Яблуко розбрату

19 хвилин - Україна 2019

Жанр Комедія

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Сергій Темиренко

В ролях Людмила Ардельян Наталія Музичко Ольга Рудяка-Петриченко Олег Артамонов Олександр Розвяков Олександр Бондарук

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 7.5

Щоденник

34 хвилин - Україна 2016

Жанр Документальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Олександра Чупріна

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Слуга народу. Від любові до імпічменту

Україна 2017

Жанр Комедія

Режисер Олексій Кірющенко

В ролях Володимир Зеленський Євген Кошовий Станіслав Боклан Володимир Горянський Дмитро Суржиков Олена Кравець Катерина Кістень Віктор Сарайкін Ольга Жуковцова

Економічна криза в Україні набирає обертів, разом з нею зростають ціни та невдоволення народу, з’являються вороги-олігархи. Президенту Голобородьку потрібно переконати МВФ надати 15 мільярдів євро для вирішення економічних питань. А тут ще в життя президента втрутилось кохання.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 6

Русь з Литвою

15 хвилин - Україна 1993

Жанр Науково-пізнавальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Ніна Богдан

Фільм 25 з кіноциклу Невідома Україна. Нариси нашої історії.

В основі фільму – легенда про відвідування київських гір апостолом Андрієм Первозванним, встановлення Хреста, що символізує прийдешнє торжество нової ери, та про пророцтво блискучого розквіту Києва у майбутньому.

Початок Литовської доби. Боротьба між Литвою та Польщею за галицько-волинські землі у XІV столітті.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Воля відходить з боями

15 хвилин - Україна 1993

Жанр Науково-пізнавальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Віталій Сегеда

Фільм 97 з кіноциклу Невідома Україна. Нариси нашої історії.

Кронштадтське повстання . Каральні експедиції Тухачевського. Поразка армії Юрія Тютюнника. Голодомор 1921-22рр. в Україні. НЕП. Утворення СРСР та входження до його складу Української РСР. Тимчасова українізація.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Любов

10 хвилин - Україна 2000

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Володимир Цивінський

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Героїня свого роману

89 хвилин - Україна 2008

Жанр Мелодрама

Режисер Віктор Кустов

В ролях Юлія Жигаліна Микита Салопін Олександр Василевський Наталія Рудова Павло Коломійчук

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Виклик

36 хвилин - Україна 2016

Жанр Фантастика

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Олег Харченко

В ролях Анна Гуляєва В'ячеслав Євтушенко Ярослав Кучеренко

До Каті, дівчини з фінансовими проблемами, дзвонить її старий знайомий і пропонує заробити легкі гроші. Але раптово для неї все обертається боротьбою за власне життя.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 10

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Бокс офіс

Персоналії

Євгеній Лебедин

Актор

Марина Розломий

Акторка

Онлайн кінобаза України