Фільми | Dzyga MDB

Скоро в кіно Зараз в кіно Архів Лауреати Золотої Дзиґи Всі

Україна 2024

Серіал розповідає про дивовижний відпочинок неповної сім'ї Коваленків.

Дівчинка Тася, її сестричка Тася, братик Льовочка та їхній тато одного разу отримують листа. У ньому повідомляється про те, що родині у спадок – від прабабусі дістався будинок. Він розташований у селі під назвою Світи. І сімейство вирішує поїхати туди на канікули. Але, опинившись у Запорізькій області, вони опиняються серед міфічних істот і духів.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Папараці

Україна 2016

Жанр Мелодрама

Режисер Вікторія Кругла

В ролях Валерія Ходос Дмитро Сова Олександр Піскунов Остап Ступка Олексій Богданович Сергій Сипливий

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Int. Kitchen. Night

4 хвилин - Україна 2018

Жанр Драма

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Аркадій Непиталюк

В ролях Євгенія Непиталюк Дмитро Хом'як Діана Федоряка Дар'я Палагнюк

Україна. Ніч. Батьки хочуть прийняти гомосексуальність власної дочки. Але страх бере своє.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Ще один день

15 хвилин - Україна 2018

Жанр Драма

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Олександр Шимко

В ролях Павло Кільницький Олена Нещерет Поліна Поліщук

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Хак

3 хвилин - Україна 2017

Жанр Фантастика

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Ігор Рябчук

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

На початку було слово

100 хвилин - Росія Україна 1992

Жанр Драма

Категорія Повнометражний ігровий

Режисер Юрій Соломін

В ролях Ігор Лагутін Ольга Кузнецова Юрій Соломін Афанасій Кочетков Олександр Потапов Євген Самойлов Валерій Носик Микола Верещенко Сергій Харченко

Про одну з версій написання і долі перлини давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» і про те, як цей твір було використано у політичній боротьбі на Київській Русі.

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Довга дорога до щастя

Україна 2020

Жанр Мелодрама

Режисер Єва Стрельнікова

В ролях Анастасія Цимбалару Анжеліка Ешбаєва Валерій Панков Катерина Варченко Сергій Радченко Олександр Крючков Євгенія Мякенька

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Про загибель Руської землі

15 хвилин - Україна 1993

Жанр Науково-пізнавальний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Віктор Гнєнний

Фільм 23 з кіноциклу Невідома Україна. Нариси нашої історії.

Завоювання Києва Батиєм. Звернення Данила Галицького до Папи Римського з проханням підняти Європу у Хрестовий похід проти татарської навали. Поразка Київської держави.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Симон Петлюра

15 хвилин - Україна 1993

Жанр Науково-пізнавальний Біографічний

Категорія Короткометражний документальний

Режисер Орест Драгаєв-Бойчук

Фільм 93 з кіноциклу Невідома Україна. Нариси нашої історії.

Життєвий шлях, соціальна позиція одного з найвидатніших діячів визвольної боротьби українського народу Симона Петлюри, журналіста, генерального секретаря військових справ у Центральній Раді, голови Директорії, головного отамана Українського війська, вбитого в еміграції в Парижі.

Більше

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Прощай, Дніпро!

16 хвилин - Україна 1999

Категорія Короткометражний ігровий

Режисер Олександр Муратов

В ролях Едуард Митницький Святослав Бернацький

Рейтинг

Кінокритиків: 0, Глядачів: 0

Останні рецензії

Ярослав Підгора

Фільм: Каховський об'єкт

Оцінка

https://life.pravda.com.ua/culture/oglyad-na-kahovskiy-obekt-310785/ Стрічка “Каховський об’єкт” виробництва FILM.UA залишає по собі враження, що пропонуючи глядачу фільм жахів на актуальну воєнну тему, ним - глядачем - намагаються маніпулювати. Тож, пошукаймо відповіді на питання: яким чином виробники фільму впливають на глядача? Для чого це робиться? Який результат такого впливу? Що відразу кидається в очі, коли починаєш дивитися фільм? Камуфляж. І мова не про український піксель військової форми. “...об’єкт” маскується під українське, маскується географічно, фонетично, формально і навіть сенсовно. Головні герої – військові ЗСУ, які, як зазначено в титрах, перебувають на Запоріжжі після підриву росіянами Каховської дамби 2023 року. Вони намагаються полагодити старого “корча”, грубо і смішно жартуючи українською мовою з використанням експресивних слів обсценної лексики – це робить їх ближчими для глядача. І, водночас, максимально спрощує складну ситуацію. Наближеною до реальності є і різномастна форма бійців, як це зараз виходить у війську, де є і піксельний паттерн, і мультикам, і просто олива з койотом. Єдиною дрібницею, що ріже око, є новизна форми, яка аж ніяк не можлива у щоденному вжитку в польових умовах. Поява героїні з позивним Мара, заявленим прямо на її бронежелеті особистою нашивкою, створює багатозначний момент, рівносильний захвату: бо, по-перше, позивний героїні є немов анаграмою імені актриси, яка зіграла Мару, Марини Кошкіної; по-друге, “Мара” - це назва фільму 2018 року, де йдеться про демона сну з цим іменем; а по-третє, Мара і є іменем чи-то демона, чи-то привида, в залежності від національності міфології, розповсюдженої серед слов’янських народів дохристиянської ери. А це, у свою чергу, будує дотепну арку з минулорічним фільмом “Конотопська відьма”. Вигляд героїні - шрам на щоці, зачіска з дредами, тактикульний одяг з чисельними корисними підсумками - додає її образу крутості і водночас таємничості. На цей образ працює малослівність героїні. До того ж один з бійців (Володимир Ращук) впізнає її з минулого, бо разом вчилися в донецькій школі, і каже про неї, як про ту, що “знає”, як екстрасенс. В купі із гумором і харизматичними другоплановими персонажами ми отримуємо прийнятний і приємний початок з бажанням дивитися далі. Далі ми дізнаємося, що брат Мари, заради якого вона й приїхала, зник кілька днів тому разом з групою, яка відстежувала кількох російських військових. Мара переконує командира послати її з бійцями на пошуки. І тут стається перший ляп – група іде, як в дитячому садочку, щільно один за одним майже дихаючи один одному в спину. А так не ходять у рейди, бійці зберігають дистанцію в разі підриву і розльоту уламків. А далі ляпи починають сипатися вже нестримною лавиною. Група виявляє діру в землі посеред лісу (сміємося) і опускається в неї за допомогою товстої мотузки і альпіністського карабіну (ще смішніше - у бійців ЗСУ немає альпіністського спорядження, адже наші бойові дії відбуваються в лісостеповій зоні). Включають ліхтарики, прикріплені до стволів своєї зброї (сльози з очей - не можна включати ліхтарики під час рейду чи зачистки, це робить бійця мішенню; тільки пристрої нічного бачення - це ази!) і йдуть виявленими коридорами закинутої секретної бази 50-х років минулого століття (це вже зовсім анекдот). Ведуть розмови. І знаходять напівмертву людину, яка хрипить, стікає чимось липким і повільно повзе, а потім стрибає на одного з бійців. І, звичайно, кусає його... Бракує слів. Ситуація недолуга настільки, аж боляче дивитися - і на вигляд самого “напівмертвого”, і на виконання трюку з ним. Трохи знеболює кумедний жарт – що мовляв, зомбі, про яких, звісно, згадали, з хлопця не станеться, бо це тільки в кіно так. Але з моменту, коли в коридорах група знаходить російського науковця, що, виявляється, раніше працював в Тернополі, тому говорить такою досконалою українською мовою, - все дотепне геть закінчується. І починається треш. Причому буквальний, бо однойменний жанр, в якому, скажімо, був зроблений знаменитий “Токсичний месник” Ллойда Кауфмана 1984 року, тут не діє, адже залучав чорний гумор і злу сатиру. А “Каховський об’єкт” розвивається навіть не за жанровими законами, а за помилками військового екшну навпіл з низькопробним фільмом жахів. Дуже нагадуючи “Оверлорда” Джуліуса Ейворі 2018 року, “....об’єкт” не витримує конкуренції ні за спецефектами, ні за жанровим жахом – там було страшно, а тут ні, лише смішно, і смішно не через вдалий гумор, а через невдало придумані і поставлені сцени. І ні потужний вигляд Ращука, ні прикметний момент зі знищенням монстра стільцем, ні додавання сенсів з “Сайлент Хілла” про дівчину, над якою ставили експерименти, через що вона стала злом (ще одна арка з “Конотопською відьмою”?) не рятують фільм. Формальна спроба зробити аналог продукту розповсюдженого жанру категорії "Б" не вдалася. І гірше тут те, що антирадянський посил і правильна вказівка на країну-наступника СРСР не спрацьовують. І навіть навпаки, адже невдалий жарт робить дурним жартівника, тобто замість критики радянського устрою ми бачимо недолугих самих себе. “Каховський об’єкт”, розповідаючи про експерименти над людьми, сам став болючим експериментом над українським глядачем. Він поєднує радянський тип впливу простими і прямолінійними меседжами, а не намагається відрефлексувати складну, неоднозначну актуальність, яка потребує чутливого підходу. В такому сенсі він перетворюється, як жодний з дотеперішніх наших фільмів, на троянського коня, витвір нервово-лінгвістичного програмування. Іронія в тому, що це і є зомбуванням, про яке йдеться у самому фільмі – українська компанія зомбує українського глядача, знімаючи фільм про російських зомбі. Будучи продовженням феномену, породженого “Конотопською відьмою”, нам знову пропонують тортури перед екраном: споглядати погано зроблений мутований образ російсько-української війни, вимагаючи насолоджуватися ним, як виявом патріотичного кіно, якого нібито потребує і так змучений глядач. Без відповіді залишається тільки одне питання – чому ми маємо дивитися цей треш?

Дмитро Сидоренко

Фільм: Цензорка

Оцінка

Це неспішна історія, яка за півтори години не лише показує зазвичай прихований від широкого загалу побут жіночої колонії, але й підіймає питання материнства у складних життєвих обставинах, коли важко урівноважити інтереси матері й дитини, а також держави і тих, кого вона наділяє владою.

Дмитро Сидоренко

Фільм: Ти мене любиш?

Оцінка

"Ти мене любиш?" – новий фільм Тоні Ноябрьової («Герой мого часу»). Так, це чергове звернення українських кінематографістів до теми 90-х. Проте не про бандитів як у "Носорозі" чи скалічених Афганом, як у "Я і Фелікс", що, погодьмося, торкнулося далеко не всіх, а про більш розповсюджені травми: розвал країни, крах ілюзій, трощу надій, зникнення сподівань, пересихання любові. В центрі сюжету - 16-річна Кіра, яку зіграла прекрасна Карина Химчук, отримавши за цю роль відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо. Зростаючи в родині кінематографістів у великій квартирі, навіть у застій вона бачила сукні в паєтках, ананаси на новий рік, магнітофони й відеокамери, якісний алкоголь в кришталевих бокалах. Аж раптом 1990-й б'є обухом по голові: кіно скінчилось, батьки розлучаються, а щасливе дитинство Кіри зникає, як роса на сонці. Шукаючи нову стабільність у світі, де все йде з-під ніг, Кіра вимушена різко подорослішати, вперше завести серйозні стосунки, вперше думати щодня, з чого зварити суп, і вперше стикнутися з думкою, що жити безтурботно вже ніколи не вийде. Тоня та її команда чудово передають епоху сірої безвиході розвалу, невизначеність та пертурбацій під час реформування соціального устрою. І мова не лише про костюми та реквізит, хоча з цим у фільмі теж повний порядок, ще краще працює соціальне дистанціювання навіть у родинах, коли щоденна боротьба за виживання призводить не лише до дефіциту продуктів, а й дефіциту уваги та любові. І цей брак любові, як патологічний авітаміноз, наклав відбиток на ціле покоління таких, як Кіра. Тож їм, колись молодим і веселим, а тепер частіше виснаженим, бунтувати довелося не проти старшого покоління чи політичної системи, як колись їхнім батькам, а проти самої долі, яка не віщує нічого хорошого попереду.

Бокс офіс

Персоналії

Оксана Борбат

Акторка

Ірина Юрченко

Акторка

Онлайн кінобаза України