За повістю Валентина Пікуля «Іди і не гріши».

Мелодрама з життя дореволюційної Росії. Дівчина з бідної родини стає утриманкою шляхетного пана похилого віку, але залишає свого добродія заради молодого вульгарного жевжика. Принизливий роман доводить героїню до вбивства коханого. Однак суд присяжних виправдовує її.

Колишнього віськовослужбовця Миколу затримали і посадили в одну камеру з трьома ув'язненими. За час перебування там, хлопці подружилися. З волі долі, їм вдалося втекти під час перевезення і опинитися недалеко від рідного села Миколи, куди вони всі разом і відправилися. Село вже звільнене від німців. Всі радіють закінченню війни, перемозі... Але Микола зауважує, що відбуваються дивні події. Селяни з переляком говорять про «прокляття» і «нечисту силу».

Поступово з'ясовується, що в лісі залишилися недобиті групи поліцаїв, які не встигли піти з німцями. Поліцаї грабують селян, вбивають червоноармійців, проводять диверсії. Микола вступив в нерівний бій з зрадниками. Виявилося, що зрадники є і в селі, і серед колишніх друзів і родичів.

Микола з товаришами виступив проти недобитих «поліцаїв», і вони перемогли!.. Але дивні, містичні події тривають. І скоро з'ясувалося, що під час відступу фашисти заховали неподалік від села ящики з награбованими цінностями. І загін німців таємно повернувся за ними через лінію фронту. І тепер Миколі доведеться протистояти і залишкам поліцаїв, і загону німців, і зрадникам в селі – всім, хто хоче знайти і дістати награбовані «скарби»!..