Головна героїня – Тошка Литкіна – наївна сільська дівчинка, яка щиро любила всіх без винятку людей. Під час ворожого авіанальоту у неї на очах загинуло все село, в тому числі – її мати і молодший брат. Дівчинка дивом вижила, але залишилася круглою сиротою: її батька вбили на фронті в перші дні війни.

Після цієї трагедії життєрадісна простачка Тошка навчилася ненавидіти. Вона вирішила піти на війну, щоб вбити Гітлера і помститися за рідних. Але суворий майор, на прізвище Рай порахував 16-річну дівчину занадто юною, щоб відправляти на фронт.

І тоді Литкіна вирішила довести, що заради своєї мети здатна зробити неможливе, наприклад, зістрибнути з літака без парашута! Сім разів вона вмирала – і стріляли в неї, і розстрілювали, і отрутою труїли, – але живуча і везуча Тошка залишалася неушкодженою і продовжувала здійснювати героїчні подвиги в тилу ворога. Такі, що не кожному герою під силу.

Відчайдушно борючись з німцями, Тошка вела свою власну війну. Війну зі смертю! І в цій війні вона навчилася сильніше любити – і хороших людей. Саме на війні Тошка вперше покохала по-справжньому...

Сезон 2: Ні кроку назад! 2. На лінії фронту

Рефлексія на події, які вразили світ у 2022 році. Тому, що війна відбувається не лише на лінії фронту – війна відбувається всередині кожного з нас. Досвід минулого, який лунає аудіодоріжкою у фільмі, промовляє до глядача: «все повторилося знову». Образ метелика стає віддзеркаленням людей, які потрапивши в «систему» – не знають, як з неї вийти.

Шлях – історія одного вірша, одного кадру, одного «маленького» метелика.  

Фільм перший. Невольники ГУЛАГу

1954. Казахстан. Особливий табір №4 – «Степлаг», в одному з відділень якого поблизу селища Кенгір утримували так званих «антирадянських елементів». Керівництво табору відзначалося особливою жорстокістю – нормою були побої, знущання, розправи, вбивства.

Фільм другий. Перша кров

1955. На Великдень 1954 року колону жінок вели з нічної зміни в «зону». Назустріч їм паралельною дорогою йшла на роботу чоловіча. Хлопці привіталися: «Христос воскрес!», дівчата відповіли: «Воістину воскрес!» (більшість з ув'язнених були українцями). Один із конвоїрів полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні: 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33-х поранених померли у лікарні потім. І це був не єдиний випадок безпідставного розстрілу в таборі… Саме на знак протесту проти цих убивств ув'язнені повстали. Усю адміністрацію було вигнано за межі табору, мури між жіночою та чоловічою зонами розібрано, збудовано барикади й виставлено охорону.

Фільм третій. Свобода або смерть

1956. Завдяки високій самоорганізації повстанці утримували табір протягом сорока днів. Але для придушення протесту було застосовано зброю і танки…