Про ціну перемоги над нацизмом на території колишнього СРСР не люблять говорити і сьогодні. Поразки маскували «масовим героїзмом», «самопожертвою» та «патріотизмом» простих громадян, солдат та тих, хто мав нещастя залишитися на окупованій ворогом території. Впродовж мирного п’ятдесятиріччя, попри небажання багатьох, ціна перемоги постійно зростала. Першим її визначив Сталін – близько 7 мільйонів загиблих. Хрущов вказав іншу цифру – близько 20 мільйонів. Брежнєв – понад 20 мільйонів. Горбачов назвав число 27-28 мільйонів. Така собі «бухгалтерія війни», коли мільйони людських душ недбало пересувають на кістяках рахівниці історії. То в один, то в інший бік…

Ті хто вижив, ніколи не мали права на слово, яке не вписувалось в офіційну версію про війну. Вони були змушені глибоко в душі ховати спогади про війну. Зовсім не такою, як описували в підручниках історії, бачили Другу Світову та Велику Вітчизняну війну червоноармійці і матроси, остарбайтери, партизани, вояки УПА та десятки мільйонів полишених на поталу ворога.

Через 60 років «маленька людина» згадує про своє життя за війни.

Фільм 77 з кіноциклу Невідома Україна. Нариси нашої історії.

1870-1919 роки. Перша хвиля масової еміграції українців із Західної України за океан. Розвиток промисловості в Америці і Канаді. Адаптація переселенців, компактні українські поселення, англо-українські школи, українські товариства, освіта, преса.

Київ, історичний район. Старі-джазисти вночі грають музику в квартирі з відкритим вікном. До них з вулиці влазить молодий, мультиплікатор. Те що він там дізнається, змінить його життя.

Дія відбувається в Києві, в історичному районі міста. На одній зі старих вулиць знаходиться анімаційна студія, де працює головний герой Олексій, молодий художник.

ВІН затримується на роботе до ночі - необхідно закінчити термінову роботу. Через це ВІН НЕ може поговорити зі своєю дівчиною, Анею. Аня Хотіла повідомити Олексію щось важливе.

Закінчивши малювати, Олексій йде додому пішки порожнім нічним містом. По дорозі він вирішує випити вина.

Щоб потрапити в єдиний нічний магазин Олексій відхиляється від свого маршруту. В одному з провулків він чує живу джазову музику. Це старі музиканти. Іноді вони збираються в піаніста вдома і згадують свою молодість.

Олексій знайомиться з ними і виявляється, що, не дивлячись на різницю у віці, вони абсолютно розуміють один одного. Старі джазисти стають свідками того, як Олексій дізнається від Ані, що скоро стане батьком.

Життя не зупиняється, старість, зрілість і народження – прекрасні. Вік не має значення. Місто, як символ непорушності і єднання. Життя в чомусь схоже на музику, на джаз, в ньому є місце для імпровізації.