Кінець ХVІІІ сторіччя. Османська Порта та Задунайська Січ ведуть боротьбу з Росією за Північне Причорномор’я. Тримається остання фортеця – Хаджибей. Козаки-Задунайці посилають козака Андрія до турецького коменданта фортеці Ахмет-паші з листом, в якому таємне повідомлення надзвичайної ваги, що стосується війни. Ахмет-паша має великий вплив на султана, тож він мусить відправити цей лист морем у Стамбул – особисто султану. Але фортецю захоплюють російські війська, Ахмет-паша потрапляє до темниці. Уникнути полону вдається його єдиній дочці – красуні Фатімі. Андрій і Фатіма знайомляться у важких обставинах, і мають вирішити, як чинити далі.

У цей час до порту Хаджибей прибуває грузинський мандрівник Йорам – він привіз унікальну лозу, щоб виростити виноградник. Також він має старовинний кубок, який віддав йому дядько Тимош. Цей кубок колись належав славетному Д’Атраньяну і, за словами дядька Тимоша, ця річ має врятувати життя Йораму.

На чорноморському узбережжі сміливий та чесний Йорам одразу потрапляє у складну ситуацію з російськими солдатами, і погоджується допомогти Андрію та Фатімі. У нього є ще одна важлива причина – Йорам знайомиться з українською красунею Катрею, чий батько, пан Данило, теж у російській темниці. Разом молоді люди розробляють і реалізують відчайдушний план…

Розповідь про весільні звичаї та обряди з різних куточків України. Завдяки цій картині глядач зануриться у світ багатої, яскравої та різноманітної весільної культури 8 областей країни: Київської, Черкаської, Чернігівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Харківської, Рівненської та Чернівецької.

За допомогою сучасних кінематографічних аудіо-візуальних рішень у фільмі показані основні учасники та герої українського весілля, традиційні обрядодійства та атрибути, автентичні костюми, музика та співи.

За мотивами вірша Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості…».

У Тараса Шевченка є маленька балада про те, як закохалися у Катерину троє козаків. Свій вибір Катерина довірила долі: пообіцяла стати дружиною тому, хто визволить з полону її брата. Двоє з трьох козаків загинули, намагаючись виконати умови договору, третьому вдалося врятувати брата, але брат Катерини виявився не братом, а її коханим… Фінал поезії відсувається надовго – чекати Катерині доведеться не одне століття, не старіючи та не втрачаючи надії. Ця розповідь, наче притча, пролітає крізь історію України, відтворює її драматичні та героїчні епізоди. Кожне випробування руйнує й хату Катерини. Але вона вперто, як і сотні поколінь українців, знову й знову підіймає її з руїн.

Вік української хати короткий – від війни до війни. Якби не толока, не було б де й зустріти свого коханого. Але жодна хата в Україні ніколи не була «скраю».