Ліка погано бачить – у неї вроджена вада зору. Вона працює в артілі з виробництва паперових квітів. Коли раптово помирає її батько, Ліка залишається з братом і сестрою на руках. Льоші тринадцять, а Насті вісім років. Мачуха безсоромно виганяє дітей померлого чоловіка на вулицю. Ліці нічого не залишається, як рушити з братом і сестрою в село і оселитися в старій бабусиній хаті.

Односельці всіляко допомагають осиротілим дітям. Але вісімнадцятирічний Діма з так званої «золотої молоді» ґвалтує Ліку. Заява дільничному залишається без відповіді. А мати Діми, Тамара, після смерті свого непутящого сина відбирає у Ліки її новонародженого синочка Сашу. Ліці, як може, допомагає брат Тамари Іван, старий холостяк. І поступово розуміє, що жити без цієї дівчини не може. Чим відповість йому Ліка? Адже він – рідний дядько насильника. А маленький Сашко, якого у неї відібрали, – його внучатий племінник.

Сюжетна лінія фільму  розгортається паралельно в декількох часах і охоплює століття європейської історії, в якому трапляється трагічна доля родини Хоманнів. Історія починається в Гамбурзі – в 1967 році. Самотній старий Густав Хоманн живе у квартирі на околиці міста. Відчувши наближення смерті, він пише лист племінникові. У цьому листі Густав просить знайти свою сестру Магду та її дітей. У 20-х роках, після Першої світової війни, молода Магда закохалася в полоненого українця з російської армії і завагітніла. Сім'я Хоманнів не могла прийняти цей зв’язок. Така любов здавалася особливо недоречною на тлі смерті найстаршого сина родини – Фредеріка, який загинув від кулі російського солдата. Коли вирішувалася доля Магди, її улюблений брат Густав не захистив сестру. Тим самим, він засудив дівчину на заслання та багаторічні страждання в Радянській Україні, куди вона поїхала зі своїм чоловіком.

Прочитавши лист, Петер Хоманн вирішує з’ясувати долю Магди і знайти її нащадків – це його справа честі. Однак на шляху до своєї мети він має непереборний бар'єр – Берлінську стіну. Саме возз’єднання – головна ідея фільму. Ця історія доводить, що сімейні зв’язки та пам’ять поколінь міцніші за війну та смерть.

Сюжет кінолітопису зі свідченнями людей, які щось пам’ятають про голод в Україні 1933 року.

Голодомор — це масовий штучний голод, що був організований на території Української РСР у 1932–1933 роках керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР. Найбільше постраждала Україна, де від голоду загинули мільйони людей. Цей голод визнаний геноцидом українського народу. За оцінками демографів, загальна кількість жертв Голодомору становить 3–7 мільйонів осіб в Українській СРР. За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932–1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч — із дефіцитом народження.