Фільм присвячено першому року роботи класика українського і світового кіно Олександра Довженка в кіно. Існує довголітня традиція подавати цей матеріал в контексті суто радянських, більшовицько-комуністичних реалій: митець сформувався під гаслами лівих ідей та лідерів радикально-більшовицької ідеології. Автори пропонують інший підхід. 1920-ті роки є періодом, коли Довженко перебував у колі європейських і проєвропейських діячів культури, що багато в чому визначало його світогляд і його мистецькі пошуки. 

Власне Довженко-митець по-справжньому виформовується під час свого перебування у Берліні в 1922-23 роках. Він навчається в художній школі Віллі Єккеля, знайомиться з тогочасним мистецтвом та його представниками. Зокрема, зі знаменитою актрисою, данкою Астою Нільсен. Любовний роман між ними зупиняється, ледь почавшись – Довженко змушений повернутись на Батьківщину, до Харкова. Тоді ж відбувається знайомство з німецьким кінохудожником Генріхом Байзенгерцом, яке продовжиться уже в Одесі, 1926 року, коли Довженко прибуває на кінофабрику, де й починає працювати в кіно. Байзенгерц, данійський оператор Маріус Гольдт, оператор та режисер Йозеф Рона, турецький режисер Мехсін-Бей (вони працюють в Одесі за контрактом з ВУФКУ) складають коло знайомств Довженка. Разом з українськими письменниками, митцями Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, Михайлем Семенком, Гео Шкурупієм, Амвросієм Бучмою та за підтримки легендарного директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси. У фільмі має бути відтвореним дух того товариства – веселий, ярмарково-святковий, наповнений креативними ідеями творення нової української культури. 

Разом з тим за Довженком тягнеться шлейф його недавнього минулого – більшовицька влада не забуває його участі у громадянській війні: він «петлюрівець», вояк армії УНР. Ретроспективно виникають епізоди 1919 року, коли майбутній кінорежисер опиняється спершу в Житомирській тюрмі, а потім і в концентраційному таборі. Мотив постійного зовнішнього стеження потому ляже в основу першого повнометражного Довженкового фільму «Сумка дипкур’єра». Історія створення цієї кінострічки визначає другу половину майбутньої картини. Фільмування відбулося на справжньому кораблі. Водночас один зі співробітників Одеської кінофабрики, недавній чекіст, намагається зупинити кінокар’єру митця. Спільними зусиллями друзів, колег (в цих епізодах має бути стилізовано основні тренди пригодницького кіно 1920-х років) вдається захистити майбутнє великого режисера. 

Робота над фільмом збігається у часі та просторі з двома любовними романами – з актрисою Оленою Черновою та балериною Ідою Пензо. Обидві знімалися у «Сумці дипкур’єра», обидві симпатизували Довженкові. Та справжніми виявились почуття між Сашком (так називали друзі Довженка) і Черновою. Одначе вона жила у Москві, була заміжньою й відтак їхні стосунки доволі швидко згасли. 

А фінал пов’язаний із входженням в роботу над «Звенигорою», фільмом, який зробить ім’я українського режисера відомим усій кінематографічній Європі. Міф про Україну, зав’язаний на загальноєвропейські цінності. 

Продовження комедії «Крашанка» — стрічки про родину Забіяк.

Дізнавшись, що син Ярик не на фронті, а у військовому госпіталі, Іван Забіяка вирушає через усю країну на старому бусі з власною Машиною Квантових Парадоксів, сподіваючись змінити минуле й не допустити війни. Назустріч Ярику їдуть і його рідні, кожен зі своїми страхами та незавершеними історіями. Подорож об’єднує родину, доводячи, що навіть у найтемніші часи любов, підтримка й близькість здатні творити справжні дива.

Події фільму розгортаються навколо молодої жінки Лізи, яка опиняється у світі нічних клубів і напівлегальних просторів. Тут зовнішня привабливість стає інструментом виживання, а кожен новий крок може назавжди змінити її долю.

Героїня проходить шлях від наївності до жорстокої реальності, балансуючи між страхом і внутрішньою силою, між бажанням залишитися собою та необхідністю пристосовуватися до небезпечного оточення. За словами творців, це історія про вибір, наслідки та ціну свободи.

У післявоєнному майбутньому України Роман, кінорежисер, який переживає скрутні часи, мріє знову знімати фільми. Він мешкає в Києві зі своїм 18-річним сином, а його кохана дружина та маленька донька залишаються у Відні, місті, куди вони втекли на початку повномасштабного російського вторгнення.

На превеликий жаль Романа і попри новообраний популістський уряд — а також те, що він не бажає залишати країну, за яку боровся — його родина не планує повертатися на батьківщину через погану економічну та політичну ситуацію. Незважаючи на звільнення та постійний тиск з боку громадян, реформи просуваються повільно. Під час підготовки нового фільму зі своїм надійним продюсером Володимиром Яценком його близький друг Влад може стати меланхолійним дзеркалом його власного майбутнього: він уже втратив свою родину через привабливість Заходу. Тим часом його хворий батько, маючи поведінку, сформовану всім, що він пережив, пропонує інший погляд на життя.

Пацифістська громада з унікальними релігійними віруваннями, що мешкає у мальовничому річковому каньйоні на заході України, поступово втрачає свій мирний спосіб життя. Ця закрита релігійна громада, розташована на березі річки Дністер, живе за власними суворими правилами, відрізана від зовнішнього світу. Наприклад, вони не користуються електрикою та сучасною медициною, не одружуються за межами громади, не служать в армії та не беруть до рук зброю.

Спроби громади дистанціюватися від зовнішнього світу часто порушуються щорічними повенями, які забирають все на своєму шляху і змінюють ландшафт сільських берегів.  

Коли до України наближається ще більш руйнівна «повінь», війна з Росією не залишає громаді іншого вибору, як об'єднатися і проігнорувати свої переконання, і селяни поступово починають порушувати власні правила, об'єднуючись із зовнішнім світом, щоб допомогти в боротьбі з ворогом.