2013 рік. Пацифіст-дивак Микола проводить екологічний експеримент. Разом зі своєю вагітною дружиною Настею він живе у власноруч виритій Норі – на нещодавно придбаній землі під Горлівкою, що на Донеччині. Подружжя відмовляється від шкідливих благ цивілізації, прагнучи довести людству, що жити в гармонії з природою у 21 столітті можливо. Попри побутові труднощі, сім’я диваків відчуває себе щасливою й вірить у цінність та успішність свого експерименту.

Наївний світ Миколи руйнується з початком війни на Донбасі. Він відчуває себе безсилим перед неминучою загрозою – внутрішній світ Миколи перевертається... Бойовики вбивають вагітну дружину і вщент спалюють його Нору. Не знаходячи виправдання цій жорстокості, він приймає доленосне рішення й вступає в добробат, у лави снайперів. З дивака-математика насміхаються, але згодом, завдяки своїй впертості, він доводить, що з ним таки варто рахуватися.

За мотивами однойменної книги українського письменника Павла «Паштета» Белянського.

Фільм розповідає історію чоловіка, який втік від життя і знайшов тиху роботу на цвинтарі, де продає пам'ятники родичам покійних. Він сподівається, що там його мало хто турбуватиме. Але у життя інші плани: в круговерті з різних людських доль, смішного та сумного, наш герой починає змінюватися.

Сюжетна лінія фільму  розгортається паралельно в декількох часах і охоплює століття європейської історії, в якому трапляється трагічна доля родини Хоманнів. Історія починається в Гамбурзі – в 1967 році. Самотній старий Густав Хоманн живе у квартирі на околиці міста. Відчувши наближення смерті, він пише лист племінникові. У цьому листі Густав просить знайти свою сестру Магду та її дітей. У 20-х роках, після Першої світової війни, молода Магда закохалася в полоненого українця з російської армії і завагітніла. Сім'я Хоманнів не могла прийняти цей зв’язок. Така любов здавалася особливо недоречною на тлі смерті найстаршого сина родини – Фредеріка, який загинув від кулі російського солдата. Коли вирішувалася доля Магди, її улюблений брат Густав не захистив сестру. Тим самим, він засудив дівчину на заслання та багаторічні страждання в Радянській Україні, куди вона поїхала зі своїм чоловіком.

Прочитавши лист, Петер Хоманн вирішує з’ясувати долю Магди і знайти її нащадків – це його справа честі. Однак на шляху до своєї мети він має непереборний бар'єр – Берлінську стіну. Саме возз’єднання – головна ідея фільму. Ця історія доводить, що сімейні зв’язки та пам’ять поколінь міцніші за війну та смерть.

Село Шанівка відірване від великого світу, воно живе своїм замкнутим життям, яке більше схоже на тривожний сон. Чверть віку назад тут був процвітаючий колгосп – але цивілізація давно відступила, навкруги одні руїни, всі, хто міг поїхати — давно поїхали. І на цьому зарослому бур'яном полі, виростає кохання, дике й колюче, як кущ чортополоху.

Тиха й відлюдькувата дівчинка-підліток покохала жонатого чоловіка. Село не може змиритись з їх коханням, і тому вони приречені – на вигнання або смерть.

Безмежні українські ліси з давніх-давен приховують безліч таємниць і загадок. Тут, серед столітніх дерев, живуть незвичайні міфічні істоти, а серед них – Мавка, Душа і новообрана Берегиня Лісу. Її головне покликання – захищати Ліс та його головний скарб – Джерело життя – від будь-яких зазіхань людей.

Лукаш – звичайний сільський хлопець, який дуже любить музику і весь свій талант вкладає у гру на сопілці. Лукаш мріє стати музикантом і виїхати в місто, але він дуже боїться грати у присутності інших людей і ніяк не може подолати свій страх. Та саме завдяки його музиці відбувається неймовірне: Мавка і Лукаш зустрічаються і закохуються одне в одного.
Їхній союз і без того майже неможливий, але перешкод стає ще більше, коли в селі з’являється пожадлива і всемогутня Килина. Вона обіцяє людям відродити стару лісопильню неподалік від Лісу, що є лише прикриттям для її справжньої мети, – дістатися до Джерела життя.

Килина знає, що ключ до нього – Мавка, в серці якої вже оселилося кохання, зробивши її вразливою. Для того щоб використовувати Мавку, Килина обирає своїм знаряддям закоханого Лукаша і селян, душі яких наповнює злістю і страхом.

Фільм присвячено першому року роботи класика українського і світового кіно Олександра Довженка в кіно. Існує довголітня традиція подавати цей матеріал в контексті суто радянських, більшовицько-комуністичних реалій: митець сформувався під гаслами лівих ідей та лідерів радикально-більшовицької ідеології. Автори пропонують інший підхід. 1920-ті роки є періодом, коли Довженко перебував у колі європейських і проєвропейських діячів культури, що багато в чому визначало його світогляд і його мистецькі пошуки. 

Власне Довженко-митець по-справжньому виформовується під час свого перебування у Берліні в 1922-23 роках. Він навчається в художній школі Віллі Єккеля, знайомиться з тогочасним мистецтвом та його представниками. Зокрема, зі знаменитою актрисою, данкою Астою Нільсен. Любовний роман між ними зупиняється, ледь почавшись – Довженко змушений повернутись на Батьківщину, до Харкова. Тоді ж відбувається знайомство з німецьким кінохудожником Генріхом Байзенгерцом, яке продовжиться уже в Одесі, 1926 року, коли Довженко прибуває на кінофабрику, де й починає працювати в кіно. Байзенгерц, данійський оператор Маріус Гольдт, оператор та режисер Йозеф Рона, турецький режисер Мехсін-Бей (вони працюють в Одесі за контрактом з ВУФКУ) складають коло знайомств Довженка. Разом з українськими письменниками, митцями Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, Михайлем Семенком, Гео Шкурупієм, Амвросієм Бучмою та за підтримки легендарного директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси. У фільмі має бути відтвореним дух того товариства – веселий, ярмарково-святковий, наповнений креативними ідеями творення нової української культури. 

Разом з тим за Довженком тягнеться шлейф його недавнього минулого – більшовицька влада не забуває його участі у громадянській війні: він «петлюрівець», вояк армії УНР. Ретроспективно виникають епізоди 1919 року, коли майбутній кінорежисер опиняється спершу в Житомирській тюрмі, а потім і в концентраційному таборі. Мотив постійного зовнішнього стеження потому ляже в основу першого повнометражного Довженкового фільму «Сумка дипкур’єра». Історія створення цієї кінострічки визначає другу половину майбутньої картини. Фільмування відбулося на справжньому кораблі. Водночас один зі співробітників Одеської кінофабрики, недавній чекіст, намагається зупинити кінокар’єру митця. Спільними зусиллями друзів, колег (в цих епізодах має бути стилізовано основні тренди пригодницького кіно 1920-х років) вдається захистити майбутнє великого режисера. 

Робота над фільмом збігається у часі та просторі з двома любовними романами – з актрисою Оленою Черновою та балериною Ідою Пензо. Обидві знімалися у «Сумці дипкур’єра», обидві симпатизували Довженкові. Та справжніми виявились почуття між Сашком (так називали друзі Довженка) і Черновою. Одначе вона жила у Москві, була заміжньою й відтак їхні стосунки доволі швидко згасли. 

А фінал пов’язаний із входженням в роботу над «Звенигорою», фільмом, який зробить ім’я українського режисера відомим усій кінематографічній Європі. Міф про Україну, зав’язаний на загальноєвропейські цінності.