Рецензія

Прем'єру "Гуцулки Ксені" мені пощастило переглянути ще в березні на зустрічі зі знімальною групою. Тоді я виділив 5 причин для друзів подивитись цю стрічку. Ось вони:

1. Це легка музична комедія а-ля "гуцульський вестерн" в стилі танго. Я б сказав, "Ла-Ла-Ленд" на український манер.
2. Красива картинка з продуманими мізансценами, вдалим монтажем і шикарними костюмами. На рідкість насичена і жива.
3. Саундтрек Dakh Daughters і dakhabrakha. Вся атмосфера фільму – на їх музиці. І самі музиканти в кадрі. Сказати, що вже це створює неперевершену магію - нічого не сказати.
4. Шикарні типажні актори. Усіх на жаль не знаю, але точно хочеться виділити Олів’є Бонжур, Ігоря Цішкевича і Наталку Кобізьку.
5. Карпатські гори, полонини – якщо ви хоч раз були там, частинка вашого серця назавжди залишиться в околицях Чорної Гори. Так от, пейзажів тут більше, ніж багато і подані вони з почуттям. А місцями доданий моторошний колорит Тіма Бартона (і тут я точно не перебільшую).

Сюжет простий: з Америки до Ворохти прибуває група американців з важливою місією – знайти наречену для молодого Яро. Батько юнака залишив заповіт, за яким Яро отримає у спадок мільйон доларів, якщо одружиться зі свідомою українкою. Чи вдасться хлопцеві знайти справжнє кохання?

Хтось із глядачів в залі порівняв цей фільм за атмосферою та картинкою із "Готелем Гранд Будапешт". Тож якщо вам сподобався той фільм, цей точно буде до душе. На рідкість багато легких смішних жартів і дуже позитивне враження.

Рецензія

Фильм “Гуцулка Ксеня Тот случай когда не хочеться оставаться до конца фильма. Вродь бы и карты все в руки: живописные пейзажи, есть неплохие актеры, 50 млн.( про бокс офис в конечном счете вообще печальная история). Смесь 3 языков в фильме, переозвучка, которая не попадает в липсинг и конечно же павильон вместо натуры так сказать мюзикл по-украински. Не увидела я легкости в этой картине, а только разочарование. 10/2 P.S. Андеграундный фильм для узкого круга людей, а именно для детей возрастом до 13 лет. Что привлекло мое внимание – так это “Даха Браха” с песней “Коломийка” и колоритная Кристина Федорак в роли Марички.

Рецензія

Умовно стрічку можна поділити на три складові: романтичну комедію, музичний кліп та, врешті решт, мюзикл. Почнемо з останнього пункту. Мюзикл «Гуцулка Ксеня» видався старомодним, якщо не сказати примітивним. Здебільшого музичні номери тут виконуються не на тлі карпатських декорацій, а на дешевих опереткових підмостках. Та й тексти пісень глибокими не назвеш. Тому часто ловиш себе на думці, що дивишся якісь «Маски-шоу». А це ж було в далеких 90-х. Зате музичні перебивки у фільмі «Гуцулка Ксеня» виконали фрік-кабаре Dakh Daughters. І порівняно з виступами акторів — це небо і земля. Можна по-різному відноситися до творчості Dakh Daughters, я їх фаном точно не назвусь, але якість та гармонічність із зображуваним на екрані присутня. Те ж саме відноситься й до камео групи «ДахаБраха» наприкінці фільму. Ну а сам фільм вийшов доволі передбачуваним, розрахованим на широку аудиторію. Особливо він зайде у невеличких містах. Глядачі, зрощені на телевізійному форматі точно оцінять легкість діалогів та проковтнуть бутафорність багатьох сцен. Повна рецензія за посиланням: https://bit.ly/2upIKNw

На фільм «Гуцулка Ксеня» було покладено чимало надій. По-перше, Олена Дем’яненко своїм дебютом «Моя бабуся Фанні Каплан» закріпила за собою репутацію режисерки, що вміє не лише зрозуміло розповідати цілісні історії, а й має особливе творче бачення. По-друге, було відомо, що над музичною складовою мюзиклу працює фрік-кабаре DakhDaughters – один з небагатьох українських гуртів, про які можна сказати, що все, що вони поки випускали, хороше. По-третє, добре зроблений трейлер, заманював глядача яскравою картинкою та приємними акторами. То чи виправдались надії? Ні. І ось чому. Почнемо з самого початку – з жанру та сюжету. Романтична та наївна історія про хлопця Яро, якому треба одружитись зі «свідомою українкою», аби отримати спадок батька, дуже просто лягає у концепцію мюзиклу. У мюзиклу «Mamma Mia» сюжет не особливо важчий, наприклад. Але навіщось на цей доволі простий сюжет Дем’яненко, яка є і авторкою сценарію, вирішила докласти ще один – історичний. Від натяків на поганий розвиток бізнесу в Україні та невинних жартів і до темного образу поліцейських та фінального титру про те, що «а за рік прийшли радянські війська та війна», у фільм було додано історичний контекст. Але додано його так недолуго, що здається, ніби він там є лише для того, щоб підвищити шанси на держфінансування під час пітчингу. Це вам не «Звуки музики», де нацистська загроза поступово розгортається у житті фон Трапів, і не «Скрипаль на даху», де єврейські погроми є однією з центральних тем, і навіть не «Знедолені», в яких Революція розкривається через героїв. Та історичний аспект, який прийшов до фільму від однойменної оперети Барнича 30-х років, не єдина сценарна проблема. Попри те, що тут усі лінії справді завершено (а часто і цього не дочекаєшся у нашому кіно, згадати б лише «Бобот»), складається враження, ніби на монтажі було втрачено кілька важливих сцен, які підтримують логічний причинно-наслідковий зв’язок між подіями. А без них персонажі та їхня мотивація стає пласкою та незрозумілою. З цієї проблеми витікає наступна. Хотілося б сказати, що погана акторська гра головної героїні Варвари Лущик пов’язана з тим, що вона не є акторкою, але тут своїм перфоменсом не вражає ані Олег Стефанов, ані Катерина Молчанова, ані Тетяна Печенкіна, для яких акторська гра у театрі чи кіно – це професійна діяльність. І цілком ймовірно, що це лише через те, що грати їм, по суті, було й нікого. Хороший мюзикл не може існувати без хороших пісень. У «Гуцулці Ксені» такі були – усі композиції, обіграні DakhDaughters, звучали так, що мені дуже захотілось, аби їх окремо випустили альбомом. Шкода лише, що у сюжет їх так і не було вплетено, а вставки з їхнім виконанням більше були схожими на промо до квітневого концерту. З оригінальними ж композиціями було важче. Жодна з них не просто не претендує на звання хіта, як це було з піснями з «Чикаго» чи «Найвеличніший шоумен», а й просто не запам’ятовується. Я навіть приблизно не зможу вам передати мотив чи зміст цих пісень. І це я навіть не кажу про поганий монтаж звуку, коли пісні лунають гучніше за попередні репліки, а в акторів не збігається ліпсінк. Але у фільмі було й хороше. Усю команду, яка працювала над побудовою кадру, кольорокорекцією, декораціями та костюмами, можна привітати з добре проробленою роботою. То який висновок? «Гуцулка Ксеня» міг стати першим вдалим сучасним українським мюзиклом, в якому б поєднувалась і «українська душа», і естетика закордонного кіно. Натомість, ми отримали оду еміграції з погано поставленими музичними номерами, які чомусь час від часу переривались кліпами DakhDaughters. Дуже хотілося б сподіватись, що помилки, які було допущено у роботі над фільмом, творцями помічені. І що викликані вони не відсутністю смаку чи професійних навичок, а якимись іншими причинами. Рецензію було написано авторкою телеграм-каналу «приятельские истории» для блогу про українську музику LiRoom.

Загалом мюзікл - жанр не на мій смак, але несподівано сподобалося. Досить веселе кіно. Звісно, не без нюансів, та все ж хороше враження.

Рецензія